В якості ексклюзивного сувеніру.

- Олесю, Ви розробили подарунок для гостей Ukraine D’Azur Party, що пройде під час міжнародного телевізійному ринку MIPCOM цими днями у Каннах. Цим сувеніром виявилась майка-вишиванка…

- Я розробила декілька проектів. Серед варіантів були солом’яні гуцульські капелюхи, краватки, шалі, до яких я хотіла додати вишивку.

Найскладніше було те, що сувенір мав бути унісекс, а я люблю, коли є різниця між чоловічим і жіночим одягом, хоча і розумію ідею організаторів. Тому я вирішила, що відштовхуватися треба все ж від чоловіків. Футболка — це ніби трохи заїжджено, а майка якраз! Той варіант, що відібрали організатори вечірки, мені самій подобався найбільше.

- Якого кольору буде майка?

- Сіра майка з синьо-жовтим або синьо-бірюзово-жовтим орнаментом. Він виглядає не банально, а як фрагмент старовинної вишивки. Спереду на грудях цілий фриз, а на спині квітка. Ідея моя, виконує «Модний квартал»—організація, що займається тиражуванням дизайнерського одягу.

- Використання національних мотивів зараз досить популярне серед українських дизайнерів. Ви у своїх колекціях також постійно відштовхуєтесь від українських традицій. Коли Ви вирішили обрати цю тематику, чи не боялися бути вторинною? Як би Ви самі визначили в чому ваша відмінність?

- Я український дизайнер і тому не відштовхуюсь, а базуюсь на українських традиціях. Звісно, я не хочу бути подібною на когось. Дехто з модельєрів використовує національну тематику, тому що це на даний час актуально, прибутково і треба бути в течії.

Колекция "Древо роду". 2005.

Я виросла в патріотичній родині, батьки вчились у Львові, в мені з самого народження була закладена любов до України і до української культури. Це мій стовбур. Тому я і намагаюся покласти різні пласти української культури в основу своєї творчості. Вона дуже багата і різноманітна, це як неорана цілина, в ній можна працювати і працювати. Наприклад, до східного етно (Індія, Китай, Японія) дуже багато звертались і звертаються. Мода постійно повертається в бік Сходу, але мені воно вже трохи приїлося. Не хочу образити ці країни, бо, дійсно, багатющі культури, але наше етно не гірше, і я хочу, щоб воно було постійно присутнім в одязі.

- Зараз вишиванка виглядає трохи кон’юнктурною річчю, бо її одягають і на офіційні прийоми і на світські заходи. Де тут межа смаку і несмаку? Як поєднати, щоб це було актуально, але не виглядало шароварним?

- Навпаки, аж ніяк не коньюнктурною. Саме те, що вишиванка стає модною - просто супер, навіть якщо це простого крою сорочка. Її витворював народ, століттями доводив до довершеності. Зараз, маючи таку безмежну базу, можна міняти крій, місця вишивки — все залежить від майстерності і смаку творця. Проблема в тому, що не всі усвідомлюють — кожною справою повинен займатися професіонал. Дизайнер — людина, котра займається трансформацією культури в сучасне життя. Той хто хоче відповідно виглядати повинен довіритися спеціалісту. Хоча людину, яка не має смаку, важко примусити носити вишукану річ. Їй найкращим варіантом здається щось яскраве та блискуче.

- Дизайнер повинен підлаштовуватись під замовника? Ваші клієнти чітко знають, чого хочуть чи вони радяться з Вами?

- Замовники є різні. Одним потрібна якась певна річ з колекції, котру необхідно лише відтворити по їхній фігурі, а є такі, котрі бажають мати щось індивідуальне, особливе. Якщо замовник має природній смак або є широкоосвідченою людиною — ми радимось, я із задоволенням дослухаюсь до його думок і пропозицій. На моє щастя, мої замовники є саме такими. Я їх дуже поважаю і люблю!

Співачка Ніна Матвієнко - одна з клієнток Олесі Теліженко. фото: Тарас Теліженко.

Ніна Матвієнко приміряє жакет з колекції "Мій добрий звір". фото: Тарас Теліженко.

- Коли шиєш одяг треба декілька примірок… Віктор Ющенко, для якого Ви шили сорочку, як я розумію, на примірки не їздив?

- Звісно не їздив. У Президента вистачало справ поважливіше. Звичайно краще, якщо є дві-три примірки, але набутих знань, вміння та інтуїції вистачило аби довести все до досконалості.

Вишиванка для Президента України, в яку Віктор Ющенко був одягнений в "Ніч незалежності".

фото: Тарас Теліженко.

Колекція "Мій добрий звір" створена за мотивами робіт Марії Приймаченко.

Ніні Матвієнко пасують яскраві кольори. фото: Тарас Теліженко.

- А що саме Ви шили для Раїси Богатирьової?

- Ми зробили їй три костюми. Перший з грифонами та широким фризом на спідниці були вишиті бронзою в стилі моєї колекції «Скіфія золота. Великий Степ».

Колекція «Скіфія золота. Великий Степ».

Вона струнка, дуже вродлива і вишукана жінка. Ми пошили костюм, котрий їй пасував. Богатирьова мала у ньому відкривати засідання Верховної Ради. І раптом — великий! Виявляється, ще схудла. Та, коли була вже остання примірка, вона одягнулась і каже: «Боже, дівчата, ви мене такою гарною зробили!». Костюм, дійсно, красивий вийшов. Я відчула її стиль. Тим більше, коричнево-фіолетовий колір костюму і бронзова вишивка красиво поєдналися і дуже пасували до її обличчя і кольору волосся.

- Наскільки реакція замовника важлива для дизайнера?

- Позитивна реакція мене надихає, дає сили працювати далі. І, крім того, це репутація. Я не можу робити речі, які не подобаються моїм клієнтам. Тому роблю все, щоб людина була задоволена. Мені дуже важливо, щоб за моїми плечима не лишалось негативу. Хоча, звичайно, не намагаюся всім догодити… В принципі, відсів йде вже на рівні вибору дизайнера. Мої роботи мають свій стиль, яскраве обличчя, тому до мене приходять ті люди, яким вони запали в душу. Тому, мої замовники — це вже обрані люди.

- Можете якось виокремити свою, умовно кажучи, «аудиторію»? Хто ті люди, що замовляють одяг у дизайнера Олесі Теліженко?

- В більшості це молоді і перспективні українці, котрі люблять свою державу і піднімають її імідж у світі. Саме тому їм хочеться мати такий одяг, який би показав їхнє походження та яскраво виділив би їх. Тим більше, мені здається, я це роблю достатньо оригінально. Взяти хоча б колекцію по Марії Приймаченко. По-перше, її всі дуже люблять, тому одяг за мотивами її творів користується популярністю.

- Хто ще з публічних людей є Вашими клієнтами?

- Віталіна Ющенко, Фома, Росава, Ольга Захарова, Ірина Саніна.

- Це постійні клієнти?

- Так, в більшості.

- Десь читала, що ви з Віталіною подруги, це правда?

- Швидше добрі знайомі, ми гарно спілкувалися у той період, коли працювали разом.

- Ви будете брати учать в Українському тижні моди?

- Звичайно. Колекція, яку я буду представляти цього року називається «Таткова витинанка». Він у мене талановитий художник. Нещодавно в нього вийшов майстерно виданий каталог витинанок. Коли я вирішувала, що взяти за основу колекції, згадала таткові роботи. Спочатку, коли я подзвонила до нього, щоб порадитись, він здивувався: «Як же ти це робитимеш, там же всі такі гламурні…». Але я дизайнер, тому маю диктувати моду! А візерунками та орнаментами я завжди люблю збагачувати одяг. І в нинішній колекції також є дуже багато оздоблення, але це не вишивка і не аплікація, а оригінальний технологічний хід — спеціальна лазерна порізка. Я з минулого року виношувала цю думку, але ще дуже маленьким був син.

- Аскольду півтора роки. З такою дитиною, мабуть, важко готувати колекцію?

- Він хоч і маленький, але великий молодець, спокійний, допитливий. Та зараз я постійно працюю, а нам так хочеться бути разом. З одного боку, думаю, може я така навіжена мамочка, але без улюбленої справи просто не змогла б. А загалом Аскольд з трьох місяців постійно в дорозі. Для нього машина, що простора коляска. Він вже набагато більше бачив, ніж його ровесники. Перша акція на яку ми з чоловіком його повезли була «Країна мрій». Йому тоді виповнилось лише три місяці.

Олеся Теліженко: "Навіть чужі люди часто говорять нам: "Ви такі подібні". З сином Аскольдом та чоловіком Русланом Зайченко. фото: Дмитро Стаховський.

Раніше ця дача належала художнику Данилі Нарбуту. фото: Дмитро Стаховський.

- Вистачає часу?

- Намагаюсь так зробити, щоб вистачало, хоча не завжди виходить, як задумаєш. Вдень він з нянею, інколи бабуся догляне, чоловік допомагає. В минулому році Руслан взагалі віддано сидів з Аскольдом весь час, коли я робила колекцію …

- Є така думка, що людині творчій важко бути сімейною. Що їй просто необхідно бути самій. У вас є чоловік, маленький син, чи не важко це поєднувати?

- Те, що вони у мене є навпаки, дуже надихає, я щаслива жінка, дружина, мама. В мене хороший чоловік. Він дуже мене підтримує, я себе без нього не уявляю. Взагалі, коли живеш в гармонії з людиною, коли кохаєш один одного — без цього неможливе життя, якою б справою ти не займався. Я не вірю в те, що самій краще. Самій сумно.

- Ну кажуть, що сублімація…

- Я хочу бути повноцінною людиною. Кохати і бути щасливою. Я дуже люблю свого чоловіка, була щаслива, коли ми були просто вдвох, але народився малий і я зрозуміла, що таке щастя по справжньому! Ми хочемо багато дітей.

фото: Дмитро Стаховський.

- Я знаю, що ви знайомі з Русланом з 13 років…

- Так, і я вдячна Богу і долі, що звели нас. Руслан — друг мого батька, тому я з дитинства його знала, ним захоплювалась…Їх тоді було троє найкращих друзів — Руслан, татко і народний художник України – Данило Нарбут (на жаль уже відійшов у вирій).

- А що саме захоплювало?

- Закохалась в нього, як буває дівчата закохуються в кіногероїв. На час виготовлення чергової колекції я мешкаю в Черкасах у батьків, бо там знаходиться виробництво. Руслан вважає мою справу дуже важливою і необхідною, хоче, щоб вона мала майбутнє, і хоча постійно в Києві, але у всьому мене завжди підтримує. Намагається всіляко допомогти. У нас спільне обширне коло друзів і знайомих, котре постійно розростається.

- Наскільки вдається поєднувати агресивний політичний світ, до якого належить ваш чоловік (Руслан Зайченко— голова виконкому УНА-УНСО) і більш гламурний і блискучий світ шоу-бізу, до якого причетна й мода?

- Українська жінка завжди вміла себе захистити і правильно виховати дітей, коли чоловік йшов на війну. Деякі критики говорять, що в моїх колекціях романтичний напрямок завжди поєднується з мілітарі. Я не хочу робити якісь солодкаві речі, тому доповнюю їх чимось мілітарним. Може в цьому секрет.

До чоловічого одягу руки у дизайнера доходять нечасто. Колекція "Древо роду". У ролі моделі - кум Олесі Теліженко- Фома.

- Ви обрали фах художника-модельєра такий самий, якій у Вашої мами. Це був Ваш власний вибір чи батьки якось намагалися Вас скеровувати?

- Я зростала в мистецькому середовищі, тому з самого дитинства мріяла стати художником-модельєром. Батьки вкладали всю душу у нас з братом. Найбільше мене виховував їх особистий приклад, цілеспрямованість і жага творити. На моїх очах із під їхніх рук зявлялися прекрасні речі, звичайна глина перетворювалась у дивніх звірів і мужніх воїнів, схожих на мого Руслана, чисте полотно ставало шедевром. Я надзвичайно вдячна батькам за те, що незважаючи на всю завантаженість і щоденні клопоти, вони одразу бралися розяснювати, допомогати, підказувати... Не знаю, чи відбулася б я без них.

- Найяскравіший дитячий спогад?

- Одного разу, коли ми гостювали в Моринцях у таткового друга-художника, я стрибнула з висоти у воду. Плавати не вміла і ледь не втопилася. Але з тих пір плаваю. Дядько Юрко, той татків друг, і досі захоплюється, каже: «Плавати не вміла, а стрибнула так відважно».

- Наскільки це лишилося в Вашому характері?

- Буває захопить якась ідея чи акція і я кидаюся як у вир з головою, не зважаючи ні на що. Це як допливти до прекрасної таємничої землі, котра видніється на горизонті. Думаю: «Боже, навіжена якась!», але інакше теж не можу.

фото: Макс Перепелиця та з архіву Олесі Теліженко