У жодному випадку. По-перше, ми виступали проти поквапності приватизації шахт, а вірніше, проти того, що міністерство не прорахувало пов'язані з цим ризики. Наприклад, те, що вуглевидобувні підприємства стануть заручниками політичного протистояння між урядом і ФДМ. А поки пани б'ються, чуби тріщать у простих гірників. За вісім місяців поточного року Мінвуглепром зміг профінансувати свої бюджетні зобов'язання тільки на 20-30 %. По-друге, серед шахт, що перебувають у державній власності, є кілька десятків рентабельних, таких, що приносять доход у держскарбницю. На них здійснюється тямущий менеджмент. У міністерстві не провели чіткої грані між ними і збитковими шахтами, пов'язавши в єдиний приватизаційний пакет. Визначені чиновниками лоти не витримують жодної критики. Купуючи такий збитково-рентабельний пакет, приватник зробить усе можливе, щоб якнайшвидше позбавитися від нав'язаного баласту. Держава при цьому не бере на себе жодної соціальної відповідальності за подальшу долю тисяч гірників, за можливі підтоплення шахтарських міст і селищ. З чого тут зловтішатися?

Але якщо більш-менш зрозуміло, хто винен, то не ясно, що робити?

Наприклад, почати ту саму приватизацію з інвентаризації усього вугільного господарства.

Але ревізію проводили практично всі керівники галузі, що приходили в Мінвуглепром впродовж останніх 17 років. На її основі проводилися концептуальні реформи, але віз понині там. Йдеться про сьогоднішню ситуацію.

На жаль, ані попередні, ані нинішнє керівництво вуглепрому не змогли реалізувати свої наміри. Поки міністерські чиновники розводять руками, порожню нішу заполонили сумнівні так звані інвестори, які не зацікавлені в законних торгах. Вважаю, що у вуглепром повернулися бойові 90-і роки з відповідною атрибутикою: коридорами міністерства вояжують сумнівні особи, перехоплюють на входах у приймальні гендиректорів вугільних об'єднань і наполегливо рекомендують їм «поміняти напрям менеджменту». У разі «нерозуміння», вугільним «генералам» відверто натякають, що нема нічого вічного на цьому світі.

А є конкретні приклади?

Не так давно подібну «принадну пропозицію» отримав гендиректор ДП «Макєєввугілля» Станіслав Толчин. Річ у тому, що в червні поточного року гірники шахт цього державного об'єднання на позмінних зборах ухвалили рішення клопотатися перед міністерством про надання їм права взяти свої вуглевидобувні підприємства в оренду. Комусь це не припало до душі.

Але сам принцип оренди явно розходиться із затвердженою урядом концепцією розвитку вуглепрому. Та й для інвесторів такий варіант не найкращий. Чому ви лобіюєте саме орендну систему?

Серйозному інвесторові потрібна стабільність. Йому вигідна відкрита приватизаційна система. А про неї саме й не випадає говорити. Сам міністр говорить про те, що концепція не працює. Справжній інвестор зайняв очікувальну позицію. На жаль, Мінвуглепром не контролює ситуацію. Її взяв під свій контроль кримінал. Він кинувся у вакуум, що утворився. Мета кримінального елементу – або викачувати з вугільних «генералів» відкати, або «прихватизувати» ласі вуглепромівські шматки. Чомусь два роки тому, коли «Макєєввігілля» видобував лише дві тисячі тонн вугілля на добу, а шахти вважалися глибоко збитковими, претендентів на нього не знаходилося. Зараз же, за добового видобутку в 10 тисяч тонн і збалансованого виробництва, від охочих «взяти участь» не відіб’єшся. При цьому, повторюся, не йдеться про справжніх інвесторів. Нам вдалося з'ясувати, що претендентами на переділ макіївського вугільного пирога є навіть місцева міська влада з якимись підставними комунальними підприємствами. Це при тому, що сама Макіївка не встигає латати власні бюджетні дірки. За батьками міста явно маячить кримінальний елемент, що царює в 400-тисячній Макіївці донині.

Що стосується оренди, то ми вважаємо, що в нинішніх невизначених умовах – це єдиний варіант зберегти цілісний комплекс рентабельно працюючого державного вугільного об'єднання. Його тіньовий «дерибан» обернеться соціальним вибухом у Макіївці. Тому ми лобіюємо не саму орендну систему, а інтереси гірників, що працюють у ДП «Макєєввугілля».

Чи здійснювали ви якісь заходи у відповідь на погрози вугільним «генералам». Які ще факти вам відомі?

Окрім макіївського є й інші приклади, коли гендиректорам вручалися «чорні мітки». Наприклад, в ДП «Селидіввугілля». І ці погрози – не порожні слова. Дотепер не з'ясовані обставини того, хто допоміг в червні минулого року «покінчити життя самогубством» керівникові селидівского об'єднання Івану Пожитьку. Сьогодні серйозні чини в СБУ попереджають нас, що на життя деяких незговірливих вугільних «генералів» готуються замахи. Про ситуацію, що склалась у «Макєєввугіллі», ми розмовляли з Генпрокурором Олександром Медведьком. У нього на контролі перебувають два наших листа – один підписаний лідерами трьох макіївських вугільних профспілок, інший – мною. Сподіваємося, що будемо почуті. Інакше підемо на барикади. Про це я вже попередив прем'єра Юлію Тимошенко. Гірники не бажають повертатися в кримінальні 90-і роки.

Довідка:
Нещодавно міністр вуглепрому Віктор Полтавець заявив, що ухвалена в травні урядом концепція приватизації вугледобувних підприємств перебуває під загрозою зриву. Винуватцем він назвав Фонд держмайна, який нібито гальмує процес роздержавлення. Полтавець стверджує, що велику частину шахт, що перебувають у держвласності, може врятувати тільки приватизація.