Завдяки вмінню художника змінюввати простір, його майстерня на Лютеранській — казковий будиночок, в якому кожен закапелок і предмет відображає нестандартну особистість хазяїна.

Будь хто з нас любить прекрасне. Але той, хто може це прекрасне створювати зачаровує особливо. Звісно ж, вподобання у кожного свої і вислів, що про смаки, мовляв, не сперечаються, відомий усім, проте чула я й інший варіант смакового сприйняття. Одна маленька дівчинка сказала мамі, не погоджуючись з чимось: «У мого смаку інше лице». Якщо перефразувати це маля, лице речей, оживлених Івановим, мені подобається.

Напевно, аби Іванів жив за кордоном, він давно вже став би мільйонером: там за людей, що вміють генерувати ідеї, хапаються руками й ногами. У нас інакше. «Я раніше записував ідеї у блокнот, але потім він кудись зник і тепер цю справу закинув. Хоча багато чого різного на думку спадає, але часу на все не вистачає», – розповідає Іванів. «Була б у мене столярна майстерня — я б стільки всього встиг...», – додає.


На жаль, майстерні з особистими столярами Віктор Іванів не має. Тому всі його чудові вироби тішать тільки його самого та близьких.


Кожен предмет на Лютеранській – зі своєю історією. І всі ці речі трохи чарівні за своєю суттю, це відчуваєш відразу тільки-но потрапляєш сюди. 



Те, що в іншому місці виглядало б позбавленим смаку кітчем, у Іванова набуває нового значення. 




Тут знайшли притулок старі ляльки, диски, пляшки і незрозумілого вигляду цурпалки. Все те, що людина, позбавлена фантазії, вже давно би викинула до смітника. 



Віктор не лише вміє продовжувати життя предметам і одушевляти неживі речі, він знає як власноруч створювати нове практично з нічого. 

Просторовий хрест. З пенопласту, яким перекладається оргтехніка, може вийти дизайнерський об'єкт.

Ось годинник: циферблат — палітра, пензлики — стрілки. А там столик з ніжками з труби, на яку лінолеум накручують. «Зробив чотири ніжки і дошку поклав. Можна, звісно, було ніжки зробити алюмінієві чи з нержавіючої сталі, а замість дошки — темне скло покласти, але...».



Особлива прикраса приміщення — два виставкові стільці «Адам і Єва». 


Ще одне захоплення Іваніва: авторські рами. «Рама як плаття», - говорить він. 



До речі, плаття Іванів теж уміє шити. А ще джинси, які від фірмових не відрізниш. Говорить, що його цьому навчила одна людина за часів дефіциту. «Все робив сам, навіть заклепки й ґудзики — для цього мідь чорнив». Перші вийшли «для дому», а далі пішло. «Шахтарка» й «чортова шкіра», клей ПВА для пружності та «Білизна» для кольору. За день зшивав джинси — «І мені вже не треба було нічого «діставати», – посміхається Віктор.


«Коли поступав у художній інститут, підробляв сторожем у цеху на Євбазі. Там шили брюки-спідниці. Закрійники мене кроїти навчили. Так я на вихідних, коли цех вільний, для себе там все кроїв — сорочки-куртки. Коли йшов звідти, закрійники радили залишитися: «Матимеш усе!».

Останнє, що зшив — брюки з конопляної тканини. 

«Та помилився в розрахунках – вони мені трохи не підходять, доведеться, мабуть, у майстерні носити. Не вистачає терпіння метати, завжди відразу строчу на машинці».

Говорить, що вдосконалюватись у цій справі йому дуже допоміг журнал «Бурда» — там були хороші викрійки. Дочці зшив костюм зі старих джинсів зі вставками із старої сорочки. На вулиці до неї підходили — питали: «Де тобі таке купили?». 

Аерозольні балончики та контур— і стара плитка виглядає вже зовсім по-іншому.

Інсталяцію в ящику від письмового столу зробила донька Оксана, коли їй було 9 років.

.«Та що я, – говорить Іванів, – ось той чоловік, що мене шити навчив, так він для своєї дружини якось вирішив сам туфлі зробити. Два роки витратив —колодки, формули, конструкторські фабрики... такі туфлі зшив! Ні в кого таких не було та й зараз, думаю, пошукати треба!». 

В своїй творчості Віктор Иванів надзвичайно різноманітний.

Інколи здається, що його картини належать пензлю декількох авторів, настільки роботи несхожі одна на другу.

З таким смаком і розумінням прекрасного як у Іваніва жити на нашому світі, в оточені недоладних і недосконалих предметів, доволі складно. Будь-яку річ хочеться доробити або переробити. «Ось до цієї чашки претензій немає, а тут я б поміняв ручку. Дратує невідповідність. Така вже я людина», – говорить Віктор.

фото: Саша Єрємєєв.