Карзай підтримує – Талібан ні
Ідея проведення переговорів із поміркованими командирами Талібану та його колишніми керівниками не є новою. Перший раунд переговорів із колишніми командирами цього ісламістського руху, як стверджує афганський уряд, відбувся у вересні цього року в Саудівській Аравії. Тоді не колишні, а нинішні лідери Талібану відмовилися від участі в перемовинах.

Для Хаміда Карзая сам факт відновлення розмов про це має велике значення. Влітку наступного року в Афганістані мають пройти президентські вибори. Справді впливовою фігурою у власній країні та на міжнародній арені чинний президент не зміг стати. Природно, що значна частина населення Афганістану втомилася невимовно впродовж останніх семи років від безкінечного кровопролиття, атак талібів-самогубць і масової загибелі дітей і жінок від американських бомб. Таким чином, прагнення Хаміда Карзая вести діалог та рухатися активно в напрямку миру мають тільки вітатися та повинні забезпечити підтримку його політики в середині країни. Він, очевидно, не хоче програвати наступні вибори.

Хамід Карзай. фото: ЕРА

Переговорницька ініціатива Хаміда Карзая збіглася в часі з погрозою Талібану провести теракт у Парижі, якщо Франція не виведе найближчим часом свої війська з Афганістану. 17 листопада на телеканалі Альарабія, розташованому в Об'єднаних Арабських Еміратах, було показано відео, де ця погроза була озвучена талібами.

Мулла Омар. фото: nctc.gov

Але чи готовий і відкритий сам Талібан до таких мирних переговорів? Із заяв, які були зроблені впродовж останніх днів його речниками, цілком зрозуміло, що – ні. Таємничий лідер афганського Талібану Мулла Омар пропозицію розпочати перемовини не прийняв. Обіцяні Хамідом Карзаєм гарантії безпеки та особистої недоторканності не виявилася для талібів привабливими й вартими поступок. Сам лідер Талібану не є публічною фігурою, він не виходить на зв’язок із журналістами й передає свою позицію через спеціальних речників.

Мулла Бразер, ймовірно, один із заступників Мулли Омара, в інтерв’ю Reuters по супутниковому телефону з невідомої локації заявив: «Допоки іноземні окупанти залишаються в Афганістані, ми не готові вести переговори, тому що вони утримують владу в своїх руках, і за таких умов переговори не будуть плідними». Мулла Бразер також наголосив на тому, що джихад, або священна війна, триватиме й далі, і Талібан почувається цілком комфортно й без гарантій безпеки з боку Хаміда Карзая.

Забулла Муджахід, ще один із речників Талібану, завив журналістам: «Жоден мужній боєць не прийме такої пропозиції й не визнає конституції або законів, написаних невірними. Ісламський Емірат Афганістану продовжуватиме свій джихад доти, доки іноземні збройні сили не залишать Афганістан, і Афганістан не буде незалежним».

Інші актори й їхній вплив
Пакистан, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати – ці три країни послідовно підтримували Талібан у той час, коли він перебував при владі в Афганістані (з 1996 по 2001 рік). Сьогодні вони відповідно підтримують ідею ініціювання переговорів із Талабаном в ім’я миру в Афганістані та на Близькому Сході. Другий раунд переговорів із поміркованими командирами талібів, як повідомляють афганські урядовці, має пройти, як і перший раунд, на території Саудівської Аравії. Жодних деталей щодо конкретного місця проведення зустрічі, порядку денного та персонального складу делегацій переговірників журналістам афганська сторона не надає. Все це відбувається в умовах строгої секретності, що зайвий раз засвідчує, наскільки все хитко й непевно.

Щодо позиції США в цій історії, то Барак Обама вже стереотипно сприймається як активний поборник ідеї мирних переговорів із поміркованими представниками Талібану. Однак тут же постає закономірне запитання: хто вони, ці «помірковані командири Талібану»? Який вплив вони мають на більшість членів руху? Яким чином удасться нейтралізувати вплив Мулли Омара та решти радикально налаштованих командирів? Радикальне крило Талібану висуває одну дуже чітку й конкретну вимогу, у разі задоволення якої мирні переговори можуть розпочатися, – виведення іноземних, у першу чергу американських військ із території Афганістану. Американська сторона й сам Хамід Карзай публічно заявляли, що про це не може навіть іти мова. Отож виникає замкнуте коло: війська НАТО в Афганістані покликані протидіяти насильству, яке, у свою чергу, часто є відповіддю на їхню присутність. Крім того, командування американського військового контингенту в Афганістані вважає, що наразі передчасно вести мову про можливість переговорів із Талібаном.

Хамід Карзай та Барак Обама під час офіційної зустрічі у Кабулі 20 липня 2008 р. фото: ЕРА

Також доволі чітко простежується така тенденція: як Хамід Карзай, так і Барак Обама готові вести переговори саме з Талабаном; а як свого непримиримого ворога вони сприймають Аль-Каїду, а не Талібан. З нею, як наголошувалося неодноразово, навіть не допускається сама можливість перемовин у будь-якому форматі й на будь-якому рівні.

«ПіК України» вже писав про численні загибелі мирного населення в Афганістані впродовж останніх місяців через осічки американських бомб. До цього варто додати загибелі мирного населення від рук терористів-смертників мало не щодня. Цьогорічне святкування Дня незалежності Афганістану ознаменувалося ні чим іншим, як надзвичайним станом на безлюдних вулицях Кабулу. На поточний момент єдине, що справді обнадіює, - це усвідомлення командою Барака Обами потреби в мирних переговорах чи то в близько-, чи то в середньостроковій перспективі з усіма сторонами конфлікту, але в першу чергу з Талібаном. Крім того, нова Адміністрація не страждатиме неореспубліканською гігантоманією і претензійністю: вона не виношуватиме утопічні плани докорінної перебудови абсолютно чужих і незрозумілих їй суспільств і держав.

фото: afghanistanica