Якщо поставити за мету, то виправдати можна будь-який вчинок, у тому числі і зраду. Найвиразніше з цього приводу висловився герой Валентина Гафта у фільмі «Гараж». Пригадайте його крилату фразу: «Непідкупна ви моя, вчасно зрадити – це не зрадити, а передбачити». Складається враження, що подібні світоглядні погляди сповідує не тільки продажний вітчизняний політикум, а й пересічний обиватель, у якого під впливом мас-медіа формуються спотворені ціннісні орієнтири.

Класичним зрадником прийнято вважати Іуду Іскаріота, який зрадив Христа за чотиримісячний заробіток поденника. Водночас, вже з перших століть християнства існувала секта каїнітів, які вважали, що, саме завдяки зраді Іуди, було врятовано людство. Ідея, що без апостола-зрадника Ісус не зумів би здійснити своє призначення, завжди була популярна у тих, хто не визнавав традиційної моралі. Комуністи в 20-і роки поряд зі Свиязьким монастирем навіть поставили пам'ятник Іуді, який несамовито погрожував кулаком у небо. Чи варто після цього дивуватися, що для декількох поколінь радянських людей Павлик Морозов став прикладом для наслідування. У Харкові досі одна з вулиць носить ім'я прославленого піонера-батьковбивці, я вже не говорю про зрадників свого народу, якими рясніє топонімія першої столиці.

Ще Ларошфуко писав, що зрада здійснюється найчастіше не обдумано, а за слабкістю характеру. Можна красиво назвати відносини Біла Клінтона з Монікою Левінськи адюльтером, любовний зв'язок Катерини з «Грози» амурною пригодою, а екзальтовану втечу грецької цариці Олени до Парису романтичним почуттям, але суть від цього не зміниться. Президент США, героїня Островського і цариця еладських міфів, яка втекла з коханцем в першу ж ніч після від'їзду чоловіка - зрадники. Слід називати речі своїми іменами, а не лукавити чи шукати виправдань, киваючи на збіг обставин. Наслідки їх зради різні: Хіларі Клінтон це перешкодило очолити супердержаву (респект Обамі – В.Ч.), Катерина скоїла самогубство, а через вчинок Олени взагалі почалася Троянська війна.

У суспільстві, де, за статистикою, 70% чоловіків і 40% жінок готові при нагоді зрадити своєму чоловікові, про такі цінності як вірність і відданість говорити не доводиться. Можливо, тому ми з такою легкістю і всепрощенням ставимося до зрадників-політиків, щоразу голосуючи за різноколірних «морозів», «кінахів» і подібних до них.

Не сперечаюся, красиве було гасло «Не зрадь Майдан». Але цікаво, хтось ще пам'ятає, що нинішні «регіонали» Геннадій Кернес і Інна Богословська виступали з сцени харківського «помаранчевого» Майдану, а нинішні соратники Президента - глава РНБО Раїса Богатирьова і її нинішній перший заступник Степан Гавриш у цей момент з біло-блакитними шарфами проголошували сепаратистські гасла. Хіба не «зрадили» ідеалам, виголошеним на головній площі країни, ті, хто на весь світ заявляли «бандитам в'язниці» - «ми не бидло і не козли», а пізніше вручали ордени екс-главі ЦВК Ківалову, котрий очолював фальсифікації виборів; Генпрокурору Потебеньку, що «здав» Гонгадзе; організаторові з'їзду в Сєверодонецьку Колеснікову?

Оскільки попереду неминуче маячить широка коаліція, а країною остаточно заволодіє світова економічна криза, то, боюся, всім нам буде вже не до роздумів про такі «дрібниці» як вірність ідеалам і зрада принципам. Отже прихід до влади Медведчука вже нікого не здивує, точно так, як і ми вже давно не дивуємося пам'ятнику тиранові Леніну, що стоїть на площі Свободи.

Напевно, кращою книгою з теорії зради є «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Кульмінація твору - поява зрадника Андрія в неймовірно красивому польському одязі в позолоченому шоломі. У цьому зовнішньому блиску краси відчувається глибокий внутрішній підтекст - естетика зради, яка своєю красою ніби відтіняє суть того, що відбувається. Коли зрада викрита багатослівною мовою, прекрасними обіцянками, якщо робиться граціозно з чистими руками, то для багатьох вона як би вже і не є зрадою. Тут вже навіть не гафтовське «вчасно передбачати», а тимошенківське визначення народу як «біомаси» і готовність леді Ю здати національні інтереси, заради досягнення поставленої мети за будь-яку ціну.

Безумовно, в кожному вчинку важливу роль відіграє мотивація. Візьмемо, наприклад, гетьмана Мазепу. Російська церква категорично відмовляється зняти з нього анафему, що, втім, не заважає клірикам московського патріархату приймати пожертвування грішми, на яких зображений зрадник Петра I. Хоча, погодьтеся, є різниця між Іваном Степановичем, який, окрім своїх особистих інтересів, все-таки боровся за Україну, і прилуцьким полковником Іваном Носом. У ніч з 1 на 2 листопада 1708 року зрадник Ніс впустив таємно меньшиковську орду в оточений Батурин. В результаті дій цього колабораціоніста, все населення нескореної гетьманської столиці, включаючи жінок і дітей, було вирізане, а історія України в черговий раз покотилася назад.

Чи можна в окремих випадках виправдати зраду, і чи варто називати зрадою будь-яку формальну «зраду»? Питання неоднозначне. Наприклад, жити з не коханою дружиною – це зрада чи ні? А працювати перекладачем в гестапо, як герой роману Людмили Улицької - священик Даніель Штайн? Як, скажімо, можна оцінити загиблих на електричному стільці Етель і Джуліуса Розенбергів - американського подружжя, страченого за звинувачення в шпигунстві на користь Москви і передачі Радянському Союзу секрету американської атомної бомби? Чи варто вважати зрадниками Ервіна Ромеля і учасників змови 1944 року проти Гітлера? Формально - так, але, погодьтеся, вбивці Цезаря Брут і Касій, яких Данте помістив разом з Іудою в пащу Люцифера, викликають значно менше співчуття. Безсумніву, є різниця між боягузом Понтієм Пілатом і футболістом Владиславом Ващуком, що втік з київського «Динамо» до московського «Спартака», і якому досі з трибун кричать «Іуда». Звичайно, не можна порівнювати триразове зречення апостола Петра з пронімецькою діяльністю Владимира Ульянова проти свого народу або кембриджську п'ятірку завербованих радянських агентів з танцівником Рудольфом Нурієвим, що втік прямо з аеропорту. Для когось сьогодні зрадниками є воїни УПА чи СРСР, що розвалив Горбачов, для когось вчора ними були академік Сахаров і хокеїст Могильний.

Ми живемо в епоху, коли зрада стала звичним явищем. І для більшості вже не дуже важливо, що підштовхнуло до таких дій: користь, байдужість, помста, відчай, недолік кохання. Судді, викладачі, слідчі, чиновники всіх рангів, готові за хабарі зраджувати людей, чиї долі безпосередньо пов'язані з їх професійним обов'язком. Лікарі-халтурники, які давали клятву Гіппократа, матері, які залишають дітей у пологовому будинку, спортсмени, що приймають допінг, журналісти, готові обслуговувати олігархів будь-якого ідеологічного забарвлення, – вся ця численна армія зрадників живе поряд з нами.

У Фазіля Іскандера є чудова фраза: «Душа, яка зрадила, всяку несподіванку сприймає як початок відплати». Звідси і тотальний страх суспільства: страх народжувати дітей і реформувати державні структури, панічна фобія кризи і всіляких нововведень хай-теку, відповідальності за ухвалення рішень і майбутнє країни. Чи не тому ми постійно програємо, що чекаємо розплати, не відаючи, що творимо, і не бажаючи називати речі своїми іменами? Зверх зради – зраджувати самим собі. Чотири роки тому на Майдані ми довели, що здатні бути «не бидлом і не козлами». Шкода, що багатьом з нас цього запалу чесності вистачило «ТАК!» не надовго...