У російських новинах знову лунають знайомі імена, ніби забуті, відкинуті до комунальних проблем – Юрій Лужков, Мінтімер Шаймієв… За плечима в них – і багатьох інших регіональних керівників – політичні кар’єри, що вражають. Лужков був одним з тих регіональних лідерів, які підтримали Бориса Єльцина у протистоянні з депутатським з’їздом восени 1993 року. Він же кинув виклик могутній родині першого російського президента під кінець єльцинського правління, спробувавши стати прем’єром і наступником глави держави. «Сім’я» тоді виграла, поставивши на маловідомого чиновника з Петербургу, створене Борисом Березовським «Единство» переграло «Отечество» - партію російської номенклатури. Мінтимер Шаймієв тоді був у «Всей России» - регіональній фронді, що блокувалася з «Отечеством». Але ще раніше, у перебудову, він відмовився проводити у Татарії вибори президента Росії, не підписав Федеративну угоду і домігся особливих стосунків між Москвою та Казанню.

На відміну від української еліти, яка безперервно бореться, російська вирішила домовитися і разом ділити нафтовий пиріг. Путін, Шаймієв, Лужков, лідери «Отечества», «Всей России», «Единства», міністри, губернатори і президенти зустрілися в «Единой России» - величезній, але неефективній пародії на КПРС. Але це не означає, що політичні розходження завершилися чи що ветерани російської номенклатури раптом полюбили вискочок і повірили у їх здатність керувати державою. Надприбутки вирішили все. Але тепер їх не буде. А значить – почнеться політичне життя в усьому її різноманітті.
Російське політичне життя – це зовсім не тільки кремлівські сварки, зовсім не з’ясування стосунків між «силовиками» та «олігархами», між командою Медведева і командною Путіна. Це перш за все взаємостосунки між Центром і регіонами. Необхідно зрозуміти: у Росії більше семи десятків дотованих регіонів. А ось регіони-донори можна перерахувати по пальцях. Поки були надприбутки, вистачало й донорам, і тим, з ким вони діляться. Але тепер кожен бюджетний карбованець доведеться майже з рук виривати. Тим більше, що регіони-донори залежать від власної сировини – нафти, газу, металлу, які щодня дешевшають. «Силіконової долини» в Росії нема як і не було.

Натомість є Кремль. У його мешканця Дмитра Мєдвєдєва власні інтереси. Якщо він захоче утриматися при владі, то йому необхідно розставити якомога більше власних людей на місцях – при чому у найбільш важливих точках. Справжньою сенсацією стаоа відставка інгушського президента Мурата Зязікова, якої інгушська опозиція вимагала і від Путіна, і від Мєдвєдєва. Кажуть, що новий президент був вимушений не наї піти, оскільки ситуація в кавказській республіці погіршувалася щодня. Але чекіст Путін не міняв чекіста Зязікова навіть тоді, коли бойовики захопили інгушську столицю Назрань і практично винищили республіканську міліцію.

Правда, у посланні президента Федеральним зборам пропонується змінити порядок призначення регіональних лідерів, посиливши роль правлячої партії – тобто «Единой России» - в пропонуванні кандидатів. Спостерігачі сприйняли це як посилення ролі не стільки партії, скільки її лідера – Володимира Путіна. Мовляв, тепер Путін зможе пропонувати Мєдвєдєву кандидатів. Але напрактиці може посилитися якраз роль регіональних еліт. А ось що справді фактично демонтується мєдвєдєвською пропозицією – так це інститут регіональних повпредів – найулюбленіше і безглузде дитя путінського президентства.

Отже, керівники дотованих регіонів стають заручниками політичних ігор у Центрі. А лідери регіонів-донорів – їх активними учасниками. Так вже було за Єльцина, який прославився відомою фразою «беріть суверенітету стільки, скільки зможете» - і недовго за Путіна. Так буде і за Мєдвєдєва.