Але, з іншого боку, тут не все так погано. Хоч через купи лайна, але ми таки кудись йдемо, кудись рухаємося, щось розвиваємо, щось тут починає бродити. Поки що це брага, однозначно не вино. Та, все-таки, ми миємося теплою водою, у нас в будинках стоять пластикові вікна, ми їмо суші і купуємо одяг в хороших брендових магазинах. Ми нарешті наїлися, і нам вже навіть показують Херста і Гормлі, та що там, нам навіть Пола Маккартні і Арчі Шеппа привезли. Хоча, все-таки, Європа, яку ми хочемо наздогнати, в тепле черево якої ми хочемо влізти, в кольори якої ми хочемо перефарбуватися, все ще бачить перед собою країну повій і шахтарів, країну нетрів і холодних стін. І що найпрекрасніше і найдивовижніше – ми не намагаємося змінити її, Європи, думку.
З передпрем'єри фільму «Імпорт-експорт», який зараз демонструється в київських кінотеатрах, (реж. – австрієць Ульріх Зайдль) я вийшла вкрай злою. Режисер показав таку гротескову вбогість нашої країни, таке іржаве й неоковирне життя, що мені, яка тут живе, складно було повірити. Україна – як пекельна, зруйнована, вбога, голодна діра. Еміграція – як єдиний спосіб врятуватися, вижити. Таке бачення має право на життя, певна правда в цьому є, таке бачення нормальне, якщо існує протилежне. А його немає і бути не може за ситуації, коли самій Україні як заціпило – шарудить собі, до нестями, шароварами, забувши про елементарний імідж країни.
Коли нам просто нема чим відповісти і нема чим зарекомендувати себе, заявити про себе. У нас немає ані кіно, ані візуального мистецтва того рівня, з яким можна було б виходити на світову арену. Ясно, що причин такої ситуації – мільйон, але змінити її неможливо дотоді, доки немає елементарної фахово прописаної державної програми підтримки культури і мистецтва з нормальним бюджетом. Доки цього не буде, нам не буде чого відповісти Європі, не буде чого буде показати – нас і надалі вважатимуть дном і клоакою, ми соромитимемося своїх паспортів. А європейці, які побачать фільм «Імпорт-експорт», ніколи не дізнаються нашої думки про нашу країну, може, не найгіршої.
Богдан Червак
Знову за старе?
Нещодавно у Варшаві побачила світ книжка римо-католицького священика Тадеуша Ісаковича-Залеського «Przemilczane ludobójstwo na Kresach» (Мовчанка про народовбивство на кресах), сама назва якої є дуже промовистою. Зрозуміло, що зміст книжки відповідає назві і йдеться в ній про «злочини українського народу», які той начебто здійснив і продовжує здійснювати проти поляків.
Анастасія Алєксєєва, «ПіК України»
Кіноуїкенд в Каннах
Кажуть, кіно у Франції стало іншим, кажуть, воно втратило колишній шарм, американізувалося і тому подібне. До того ж, тенденцією фестивального кіно останніх років, мовляв, стало соціальне кіно, завдяки чому кіно Франції теж дуже змінилося, ставши більш актуальним, відкинувши зайву романтику.
Тарас Прохасько, спеціально для «ПіК України»
Жага знання
Це був справжній прорив української літератури в Австрію. Певна, зрештою, відповідь на запити культурної україноманії, яка переймає саме тепер австрійських інтелектуалів та читачів.
Итоги 2008 года и основные тенденции 2009
Основные тенденции 2009 года - деградация государства и "сброс" активов
