Сьогодні ЄС доводиться вирішувати проблеми дефіциту демократії, зіпсованого іміджу та ірландської непоступливості. Після того, як Ірландія понуро сказала «ні!» Лісабонському договору, Європа справді опинилася в підвішеному стані. Вже тисячі разів згадувана вайлуватість, повільність та негнучкість ЄС зрештою призвели до очевидної повної стагнації: сьогодні прогресивний потенціал Союзу заблоковано.

фото: ЕРА

Це особливо тривожно усвідомлювати з огляду на вибори до Європейського Парламенту, що невмолимо наближаються: вони мають відбутися в червні 2009 року вже аж у 27 країнах-членах. Прогнозований низький рівень явки на виборах може ще більше зашкодити проекту об’єднаної Європи. Прикро, проте факт: європейці продемонстрували, що вони далеко не сумлінні виборці: лише 45 % громадян країн-членів ЄС узяли участь в останніх виборах до Європарламенту в 2004 році. Це майже на 20 % менше за показник явки на перші вибори до Європейського Парламенту в 1979 році.

Однак не варто ототожнювати стагнацію із провалом чи фіаско проекту об’єднаної Європи. Часто лунає така думка, що саме Ірландія зупиняє подальший поступ ЄС. Варто підкреслити, що Ірландія свого часу була одним із основних бенефіціантів ЄС. У 1980-х ця країна була проблемною дитиною Європи, що страждала від бідності та безробіття. Саме завдяки щедрій фінансовій підтримці ЄС Ірландія змогла перетворитися на кельтського тигра впродовж наступних 20 років.

На перший погляд, результати голосування щодо Лісабонського договору в Ірландії може видаватися егоїстичним, протекціоністським кроком назад. Однак, як це не дивно, у довгостроковій перспективі це може мати позитивні наслідки: ірландців різко критикували за їхнє «ні» повсюдно в Європі, і в багатьох із них, очевидно, має з’явитися певний комплекс провини. Голосування проти Договору 1 % від 500-мільйонного населення Європейського Союзу визначило долю континенту!

фото: ЕРА

Ми опинилася в граничній ситуації, в якій назріла нагальна потреба переосмислення всіх звершень ЄС у справі глибокої політико-економічної інтеграції, досягнутої впродовж багатьох років. Жодна країна-член ЄС не може зробити якісь важливі кроки без узгодження цього зі своїми колегами по ЄС. І навіть така маленька країна, як Ірландія, не може бути проігнорована навіть у тому випадку, коли вона своїми діями спричинює провал політики ЄС.

Управлінська система ЄС справді часом видається віддаленої від реального життя, безликою та недемократичною. Її рішення часто туманні, а в прийнятих нормативно-правових актах важко розібратися. Брюссель – це щось далеке для більшості європейців, а нарікання на нього видаються ознакою розвиненого критичного розуму. Але треба визнати: євроскептицизм як позиція – це легкодухий вибір.

Це дуже примітивно. І це дуже несправедливо як для континенту, який упродовж останніх 50 років досяг чимало. Європейці, й особливо молоді європейці, не повинні забувати того, що дав Європейський Союз. Моє покоління виросло в заможній і мирній частині світу. Для нас великі досягнення об’єднаної Європи видаються чимось звичним, належним: ми вільно перетинаємо державні кордони, ми послуговуємося тією ж самою валютою у 15 різних країнах, ми вивчаємо мови своїх сусідів, а вони вивчають нашу мову. З-поміж громадян ЄС сьогодні водночас і німці, і французи, і естонці, і угорці, і португальці. Але я належу вже до того покоління європейців, які, окрім певної національної ідентичності, мають також ще одну ідентичність – європейську.

Це не просто красиві слова. СV середньостатистичного молодого європейця підтвердить достовірність такого твердження: все більше й більше студентів бере участь у трансєвропейських студентських обмінах у рамках програми Erasmus; усе більше й більше молодих європейців починають свою професійну кар’єру не в рідній країні, а в інших країнах ЄС; подорожі Європою стали для нас такими легкими й доступними, як ніколи раніше.

Ми виросли на континенті, де більшість дверей для нас відчинено, проте ми часто забуваємо, хто саме відкрив нам усі ці двері. А це зробив саме Європейський Союз.

Прикро визнавати той факт, що ЄС часто не в змозі належним чином розтлумачити своїм громадянам усе, що він реально для них зробив і далі робить. Але це не перешкоджає мені й багатьом іншим молодим європейцям вірити в майбутнє об’єднаної Європи.
Європа – це чудовий простір для самоствердження молоді: вона відкриває безліч можливостей, і в ній об’єктивно немає чого боятися.

Сьогодні найбільше від проекту під назвою ЄС виграють само молоді європейці, тому вони й мають найбільше бути зацікавленими в його подальшому розвиткові та розширенні. А якщо молодь зацікавлена в цьому, то в ЄС є перспективи та майбутнє.

Довідка про автора статті
Кліфф Ленен - журналіст, громадянин Німеччини, на даний момент живе та працює в Бельгії (Брюссель). Журналістську освіту здобув, навчаючись у Німеччині, Данії, Нідерландах.