З головного міста Саксонії — Дрездена – швидкісна електричка домчить вас сюди за 15 хвилин. Майсен розташований в дуже живописному місці. Як і всі середньовічні міста, він побудований на пагорбі, а навколо на берегах Ельби сотні років вирощують виноград. Звідки б ви не почали свою подорож, всі дороги приведуть вас вгору, до замку Альбрехстсбург.

Він чудово зберігся. Можливо завдяки тому, що в ньому майже не жили. Замок побудували на замовлення двох братів, Ернста і Альбрехта, які правили Саксонією на початку 15 століття. Але після закінчення будівництва князі пересварилися і поділили землі навпіл. Пізніше біля стін замку побудували собор – готика чистої води.

Говорять, сюди любив приїжджати Гете. Цілком можливо. Погуляти на найдавнішій площі – одне задоволення. А потім добре зайти в найдавніший ресторанчик (за часів Гете він вже стояв напроти собору) і замовити фірмовий майсенський десерт – тістечко з вишнями, збитими вершками і шоколадом. І звичайно місцеве вино. У нього дуже легкий і приємний смак.

Ось вже 300 років цей фарфор вважається одним з кращих у світі. У Європі він був першим. Річ у тім, що в 17 столітті почалася мода на китайські вази, тарілки і чашки з дивовижної крихкої кераміки. Все більше людей відкривали для себе ще й гарячі напої: шоколад, каву, чай. А їх приємно пити з фарфорового посуду. Але швидко зрозуміли, що грошей на експорт фарфору не назбираєш, і саксонський правитель Август ІІ Сильний дав завдання розгадати таємницю китайського виробництва.

Легенда про це романтичніша: розповідають, що Август Сильний доручив І.Беттгеру (відомому алхіміку) знайти рецепт золота. Майстер старався, але, врешті-решт, вийшов не довгоочікуваний метал, а фарфор. З часом курфюрст зрозумів, що в його руках справжнє золото, яке принесе Саксонії ще більшу славу. Беттгера відправили у тривале творче відрядження в маленьке містечко Майсен. Тут він з 1710 року займався виробництвом фарфора. Його мануфактура стала першою в Європі і працює й досі. Цікаво, що одним з найбільших замовників був російський царський двір. Фарфор відправляли до Петербургу і Москви у великих кількостях. Отже довелося навіть будувати фірмові «майсенські» склади в багатьох містах імперії. Був такий і в Києві. А зараз декілька німецьких «раритетів» експонуються в нашому музеї західного мистецтва.

Рецептура фарфору не змінювалася впродовж трьох століть. У певній пропорції змішують польовий шпат, каолін і кварц. Щоб вийшла чашка, пластичну масу потрібно укласти в гіпсову форму.

А ось статуетку складають як конструктор іноді з сотень деталей. Цікаво, що ви ніколи не помітите швів між ними. Найтонші пелюстки троянд і хризантем ліплять уручну. Готові вироби, обпалюють двічі: при 900 З і при 1050С. Майстри враховують, що після печі вони стають на 16% менше – ось таке усихання-утруска. У художників, що розписують фарфор на майсенській фабриці, у розпорядженні понад 10 000 кольорів і відтінків.

Всі вони робляться за старовинними рецептами, які не змінювалися століттями. Рука, що виводить витончені трояндочки і орнаменти повинна бути твердою і не тремтіти. Немає права на помилку! Адже фарба вбирається миттєво і виправити, на жаль, нічого не можна. Спочатку наноситься тонкий контур, а потім по черзі всі фарби, закінчуючи золотою. При обпаленні деякі кольори міняються. Так, наприклад, коричневий стає рожевим.

Обов'язково загляньте в музей фарфору при фабриці. За 8 євро ви дізнаєтеся все про виробництво і історію виробів. Тільки запасіться часом – щоб подивитися 3000 експонатів, знадобиться мінімум година. Двічі на рік – восени і весною – на мануфактурі проходять дні відчинених дверей. Гостей проводять по всіх цехах і детально описують весь процес виробництва.

фото: Катерина Барбаш