Зовсім недавно Олексій Петренко зіграв у фільмі «Ілюзія страху», який від України претендує на «Оскар». У картині українського режисера Олександра Кирієнка він грає сусіда по камері «авторитета» Короба (Андрій Панін). Герой Петренка – своєрідний ангел-хранитель, який наставляє «заблудлу душу» на шлях праведний.

Після перших презентацій стрічки автори «Ілюзії страху» вирішили розширити фронт впливу і створити аудіоваріант однойменної книжки Олександра Турчинова. Для начитки запросили Олексія Петренка. Незважаючи на легке нездужання, актор погодився приїхати до Києва.

У день, відведений Олексію Петренкові для спілкування з журналістами, актор провів вісім годин у роботі над аудіокнижкою. Після цього у нього ще вистачило сил на зустріч з журналістами. «ПіК України» пропонує читачам інтерв'ю актора.

– Олексію Васильовичу, як Вам працювалося з Олександром Кирієнком?

– Він дуже чуйна людина, жодного разу не змусив мене сумніватися в тому, що просив зробити в тому чи іншому кадрі.

– Сьогодні в повітрі носиться слово «криза». Чи існує вона для світу кіно – в ідеях, сюжетах?

– Я вже пожив у світі достатнього, і криз за моє життя було чимало: різні були й ця – чергова. Може, для мистецтва, мистецтва кіно, і буде якийсь спад: буде менше картин. Може, це й на краще, а то був у Росії такий ажіотаж, його кінобумом назвали. Зараз усі лякають тим, що 140 сорок картин закрили. Проте у Господа не буває нічого випадкового: якщо це сталося, отже, так мусить бути.

– Якісь фільми за Вашою участю потрапили до списку закритих проектів?

– Слава богу, жодного. Я ось знявся в «Стомлених-2» у Нікіти (Михалкова – Авт.). Тільки закінчили монтаж. У мене там досить великий епізод. Зараз працюю над новорічним фільмом – забув як називається. Також закінчив зніматися у фільмі «Поховайте мене за плінтусом» (за повістю Павла Санаєва).

– Як Ви відреагували на пропозицію Олександра Кирієнка? Адже він молодий режисер, а Ви висловлювали якось свою недовіру до молодих режисерів?

– Це якась помилка. Я завжди цінував молодих режисерів і йшов їм назустріч. Тому коли до мене до Москви приїхав Саша, і ми зустрілися за горнятком кави, я дуже зрадів, що такий молодий режисер бере таку складну тему, складну літературу, прекрасну літературу, до речі кажучи.

– Цей фільм купив «Перший канал» Росії. Там пропонували його урізати: мовляв, тема складна, філософська, давайте ножицями трохи утиснемо Соломона, а бандита залишимо. Але наші горді друзі відстояли...

– От і слава Богу, а то бандитів і так вистачає в цих серіалах форматів. Це щастя – потрапити до такої літератури, такої команди, де оператор – Сергій Михальчук...

– У кого більше дисципліни – у Михалкова або Кирієнка?

– Я можу сказати, що в Кирієнка все було організовано за найвищим класом. А у Михалкова, коли ми закінчили черговий знімальний день, до мене підійшов Валентин Гафт і спитав: «А що, нам за це ще і платитимуть? Це ми повинні платити Нікіті Сергійовичу за майстер-клас». Він сам змучиться, тебе змучить, але досягне чого хоче.

– Як Ви гадаєте, чи буде фільм («Ілюзія страху». – Ред.) касовим?

– Я гадаю – на щастя – він не буде таким вже прокатним, тому що це філософська тематика. Але хто знає, адже молодь зараз просунута, вона вже наїлася цього американського примітивізму. Гадаю, фільм швидше молодь зрозуміє, ніж люди похилого віку.

– Ваш герой – друг-сусід по камері головного героя, такий «абат Фаріа», якого Ви грали у фільмі «В'язень замку Іф». Чи знаходите Ви такі паралелі?

– Якщо і є паралелі, то не такі. Мій герой, Петровський – як я його розумію, і як хлопці це знімали, – фігура, яка невідомо, уві сні чи наяву була. Я вважаю, що швидше уві сні. Це більше ілюзія. Адже найрадісніше і найсумніше буває уві сні, а в житті так – середньо: нормальні радощі, нормальні печалі, рідко буває суперрадість чи суперпечаль. Петровського послано підтримати й відновити Короба.

– Чи вважаєте Ви насправді, що книга Турчинова – це хороша література?

– Іноді з поганої літератури можна зробити відмінний фільм, і навпаки – з високої літератури можна зробити таке, що краще б не робили. Це сучасна річ, але змішана з висловами з Біблії, наміри в неї дуже хороші. Толстой колись сказав, що все треба судити за намірами. І фільм теж робили з хорошими намірами. Якщо вчитатися в книгу, то там є що редагувати: у плані мови, відмінювання. Але я це відношу до персонажів: там нікого з Оксфорда немає.

– Яким Ви бачите глядача «Ілюзії страху»?

– Нині дуже багато розгублених людей: людей, які не знають, куди йти, людей, які гадають, що своє життя вже прогавили, і нічого так і не трапилося. Якщо хоч одна людина в залі почує історію мого героя – 60-річної людини, – то зрозуміє, що навіть в'язниця – це не страшно. В'язниця тільки всередині. Я хотів допомогти людям – втраченим, розчарованим. Сподіваюся, що в мого героя це вийде.

фото: Саша Єрємєєв