Спалені села й долі

Функціонують тільки приватні, де середня місячна плата становить до 250 грузинських ларі (176 доларів США). Далеко не всі мешканці Тбілісі мають можливість платити таку суму. «У мене двоє дітей дошкільного віку, - розповідає Нана, - Я працюю дистриб’ютером у тютюновій компанії і отримую до 500 ларі на місяць. У чоловіка, водія, зарплата трохи більша. Приватний садок для нас велика розкіш. Довелося умовити маму вийти на пенсію, щоб сидіти з внуками. Вона бібліотекар і зарплата у неї невисока. Ми вирішили, що так буде практичніше».

Через складний стан справ виникають сумніви щодо швидкого повернення 127 тис. внутрішньо переміщених осіб у свої рідні села, яких, до речі, практично вже й не існує. Згідно з інформацією «Х’юман Райтс Вотч», фотографії, зроблені з супутника, підтверджують, що будинки в п'яти грузинських селах біля Цхинвалі були спалені «навмисне, а не в результаті бойових дій». Багатьом біженцям просто нема куди повертатися.

фото: ЕРА

Нелегка доля й тих грузин, які залишилися в своїх неспалених будинках у Галі, на території визнаної лише Кремлем і терористичними угрупуваннями Хезболла і Хамас республіки Абхазія. Всі гальські родичі Ганни, співробітниці будівельної компанії в Тбілісі, за її словами, піддаються «терору» з боку абхазьких сепаратистів: «Два роки тому з Галі викрали мого діда, відвезли в Сухумі і тримали його там п'ять місяців доти, доки ми не заплатили викуп у сумі 3 000 доларів США. Грузин у Галі залякують. Абхазька міліція часто здійснює набіги. Приходять у грузинські будинки і забирають все, що їм сподобається. Крім того, звичайно, погрозами вимагають гроші. Щоб перетнути нелегальний кордон з Грузією примушують платити по 500 ларі. Там повне беззаконня!»

Не важко здогадатися, що перспектива опинитися в подібній ситуації навряд чи приваблює грузинських біженців із сіл біля Цхинвалі, які не поспішають прийняти умови лідера осетинських сепаратистів Кокойти. Повернення грузинських біженців у їх уже неіснуючі будинки можливе тільки у випадку, якщо вони приймуть громадянство країни Південна Осетія, віднедавна позначеної лише на Російській карті.

фото: ЕРА

Напруга Холодної війни: судома аналогій

Серпнева війна між Грузією і Росією тривала всього десять днів, проте цього виявилося достатньо, щоб не тільки різко змінити устрій життя багатьох, а й до межі розпалити відносини між Росією і Заходом. Згідно з оцінками низки експертів, подібної напруги не спостерігалося з часів Холодної війни. Водночас, крім словесної критики, Західні держави не поспішали приймати реальні заходи протидії Росії. Росію не виключили з великої вісімки, як багато хто передбачав, та й все меншає розмов про термінове приєднання Грузії і України, наперекір бажанню Росії, до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), як обіцялося після війни. 2 жовтня, після зустрічі з президентом Росії Дмитром Медведєвим у Санкт-Петербурзі, Канцлер Німеччини Ангела Меркель відкрито заявила, що Грузії і Україні поки рано сподіватися на приєднання до ПДЧ. Багато хто в Грузії зрозумів таку заяву як знак того, що європейські країни не мають наміру псувати відносини з Росією, найбільшим постачальником природного газу, через таку небагату природними ресурсами країну, як Грузія.

фото: ЕРА

Сотні загиблих, покалічені життя тисяч, розгромлена економіка, втрачені, хоч би тимчасово, території і не дуже реальна підтримка Європи... Чого варта була ця серпнева війна? Президент Грузії Михайло Саакашвілі в підготовленому мною інтерв'ю для Канадської телекомпанії Сі-Бі-Ес не замислювався над відповіддю. Він стверджує, що 2500 танків і 80 000 військових, введених Росією на територію Грузії в серпні, не залишали Грузії іншого вибору: «Вони йшли сюди, щоб вбивати, тероризувати людей, займатися мародерством, грабувати, щоб здійснити етнічні чистки, як ми могли їм не відповісти? Тоді в чому ж полягає відповідальність уряду перед своїм народом? У нас було два вибори: здатися або ж спробувати чинити опір. Ми спробували чинити опір й чинили його сміливо, ми продовжимо нашу боротьбу, щоб возз'єднати країну й зберегти свободу. Ми це зробимо!»

фото: ЕРА

Рестарт

Грузинський уряд докладає чимало зусиль для відновлення економіки та інфраструктури, пошкодженої в результаті війни. Звичайно, ключову роль у реконструкції країни відіграє міжнародна фінансова допомога. Зокрема, на конференції донорів, яка пройшла 22 жовтня в Брюсселі, Грузії виділили кошти в обсязі 4,55 млрд. доларів США. З цієї суми значна частина буде витрачена на постконфліктну реабілітацію.

Згідно з інформацією, розміщеної на порталі civil.ge, у регіоні Шида Картлі організовано будівництво 3984 будинків для біженців з розташованих усередині Південної Осетії сіл; до того ж держава планує відремонтувати 1636 будинків і придбати для внутрішньо переміщених осіб 500 будинків.

фото: ЕРА

Проте, не всі задоволені. «Спасибі, звичайно, уряду за турботу, але в мене був великий затишний будинок з садом, повним персиковими деревами. А зараз доведеться жити в цій коробці. Я не скаржуся, просто гірко», - говорить Лаша, пекар, який втік від осетинських ополченців з села Ачабеті.

Грузинська опозиція теж незадоволена. Незважаючи на гостре протистояння між опозицією й урядом напередодні серпневих подій, всупереч передбаченням і може навіть надіям деяких російських політичних аналітиків, війна Росії проти Грузії нехай навіть і тимчасово, але таки згуртувала всі політичні сили. Однак пройшов час - і хоч бомбардування грузинських територій російською авіацією опозиція не перестає розглядати як «великомасштабну військову агресію» - критика Саакашвілі поступово зростає.

фото: ЕРА

У спільному відкритому листі учасникам конференції донорів у Брюсселі лідери грузинської опозиції закликали міжнародне співтовариство виділити частину з цих коштів «на підтримку конкретних програм з демократизації», оскільки, на їх думку, дефіцит демократії у Грузії сприяв серпневій трагедії. У цьому листі, що цитується на сайті civil.ge, також говориться про «відповідальність влади Грузії, яка піддалася на провокацію і почала військову операцію в Цхинвалі». Але дії Росії на території Грузії беззастережно розцінюються як «незаконне» вторгнення , яке не можна "вибачити".

Час для єдності

Незважаючи на розбіжності в політичних поглядах, жителі Грузії єдині в несхваленні російської політики по відношенню до їх країни. На багатьох машинах в Тбілісі можна побачити пластикові наклейки: на тлі мішені напис англійською мовою «Я Грузія. Четверте століття протистояння». Георгіївський трактат, згідно з яким Грузія стала частиною Російської Імперії, був підписаний в 1783 році, але автори слогану, ймовірно, порахували кожне століття, в якому мали місце або союз, або розбрат із Росією.

Президент Саакашвілі в інтерв’ю Сі-Бі-Сі заявив, що Російська «військова машина» і прем'єр-міністр Росії «були роздратовані існуванням демократії західного зразка, некорумпованого уряду, який був успішний, незважаючи на весь економічний тиск з їх боку, їх дратувало саме існування Грузії». Багато хто з його електорату впевнений, що це саме так.

«У нас також дуже багато хороших спогадів, пов'язаних з Росією. Вікові зв'язки в культурній сфері, єдине православ'я. Проти росіян ми нічого не маємо і не можемо мати. Ми брати. Вся справа в Путіні», - упевнений Ото, студент з Горі.

Дійсно, в Грузії дуже багато хто звинувачує Путіна і небагато Саакашвілі в поганих відносинах між двома країнами. «Так, Саакашвілі назвав Путіна «ліліпутіним» і був багато раз нестриманий, коли критикував російську політику щодо Грузії. Але він не бомбив російську землю і не виселяв росіян, як Путін грузин у 2006-му році, - говорить Тедо Кромм, вчитель історії, - хочу нагадати тим, хто вважає, що Саакашвілі загострив грузинсько-російські відносини: колишній президент Шеварднадзе був дуже стриманий і обережний, проте путінські представники роздавали російські паспорти громадянам Грузії в Осетії і Абхазії і готували розчленовування нашої країни на частини! Путін не може змиритися з тим, що у Грузії є шанс стати заможною, демократичною країною. Це протирічить його ідеалам!»

Все не так просто

Тим часом грузинська церква і її глава Каталікос Ілля Другий прагнуть вирівняти політичні розбіжності шляхом переговорів. Послання Іллі Другого Президенту Росії Дмитру Медведєву від 26 серпня з проханням не визнавати незалежність Абхазії і Південної Осетії залишилося без уваги російських політиків, але на церковному рівні успіхи православної дипломатії все ж таки спостерігаються. Російська Православна Церква розійшлася з Кремлем у позиції стосовно Осетії і Абхазії: священний синод відмовився прийняти Абхазьку і Осетинську церкви як самокеровані організації до складу РПЦ.

На відміну від російської церкви, Російський союз промисловців і підприємців вирішив не тільки підтримати позицію Кремля щодо визнання незалежності Абхазії і Осетії, а й попередити події. 30 жовтня на сайті РСПП обидва регіони були позначені «як суб'єкти Південного федерального округу Російської Федерації». Втім, після того, як на це звернули увагу російські незалежні журналісти, зокрема Віктор Шендерович, бізнесмени вирішили почекати й вже 6 листопада із сайту федеральних округів РФ Абхазію і Осетію видалили.

Хто почує мешканців Цхинвалі?

Російська преса на становище мешканців післявоєнного Цхинвалі звертає найменше уваги. Окрім крикливих репортажів у стилі брежнєвських часів про грузинських «фашистів» (часто вживане словосполучення на російських телевізійних каналах упродовж війни) з явною метою виправдати російські бомбардування міст суверенної держави, альтернативна збалансована інформація в пресу не просочувалася. Те, що цхинвальці звинувачують у своїй трагедії не тільки Михайла Саакашвілі, але й свого корумпованого лідера Кокойти, який втік з міста ще до початку війни і який, багато хто упевнений, знаючи про підготовлювану військову операцію, «підставив» своє населення, російські ЗМІ не пишуть.

фото: ЕРА

Поки рано розбиратися в оборудках лідерів Осетії, що розбагатіли на нещасті свого народу. Не вигідно. Не можна. Тут до місцевого інституту, недавно перейменованого в університет, навіть найталановитішим не потрапити без певного хабара. «Ну, на крайній випадок, якщо немає грошей треба влаштувати великий обід і запросити міністра освіти, ректора і викладачів, - говорить Саліма, - я свою дочку так влаштувала».

На превеликий жаль, щоб відновити довіру між осетинами і грузинами великого обіду буде недостатньо. Після чергового кровопролиття в Цхинвальському регіоні потрібні роки, щоб ці два народи, які століттями співіснують, знову змогли сісти за стіл переговорів. І що точно, за цим столом не повинна бути Росія. Тоді шанси на успіх зростуть у сто разів.