В гостях у казки

Цьогоріч місце для дислокації «Книжки року» було обране не зовсім звичайне або, краще сказати, зовсім незвичайне: там, де панує казка, – у Київському академічному театрі ляльок. Серйозні люди (за виключенням хіба що головного казкаря України Івана Малковича) – письменники, науковці, філософи, історики й навіть державні діячі – своїми строгими костюмами затоновували грайливі розписи на стінах. Мозаїчні рибки змушені були пірнути у глибини й заховатися за водоростями, а натомість на перший план виступили ятки з асортиментом перших видавництв країни. У холі, перед входом у самий зал, вигравав Національний президентський оркестр. Під мелодійні звуки скрипок і почалася офіційна церемонія нагородження лауреатів.

Вуйко Іван Малкович читає не тільки казки, але й серйозну історичну літературу.

Нагадаємо, що даний конкурс оцінює книги, видані вітчизняними видавництва за минулий рік. Загалом, не рахуючи спецпризів, премія складається із 7-ми номінацій, кожна з яких має ще по кілька підномінацій. За підсумками організаторів, на конкурс було представлено близько 1000 книжок (що вдвічі більше ніж минулого року). До короткого списку потрапило 21 видання. Достойних визначали 96 експертів. Вони ж відслідковували тенденції, які панували минулоріч на книжковому ринку України. І тут є чому порадіти завзятому читачеві.

Асортимент росте, читають масово

Виявляється, найдинамічніше наразі розвивається ніша дитячої книги. З’являється все більше видань, що приваблюють око гарним оформленням і тішать хорошим перекладом. Експерт номінації «Дитяче свято» Галина Родіна навіть говорить про ривок у літературі для дітей та юнацтва: «Збільшується асортимент, тематика, заповнюються ніші, що пустували в попередні роки. Наприклад, зросла кількість видань у жанрі фентезі, що дуже приваблює дітей середнього і старшого віку». Остання тенденція дозволила організаторам збагатити номінацію «Дитяче свято» ще однією підномінацією. Тепер окремо оцінюють видання для школярів і видання для підлітків.

Покращується становище також у ніші мистецької літератури, краєзнавчих і туристичних путівників. Обнадійливий факт, який дуже порадував літератора Віталія Жежеру, – те, що більшає краєзнавчої літератури про цікаві, але деякий час не популяризовані міста, такі як Одеса, Харків, навіть знамените фортечне місто Кам’янець-Подільський.

У сучасній українській белетристиці, як зауважив експерт номінації «Красне письменство» Володимир Семків, перемогла масова література, до якої зараховують зокрема тексти Валерія Шевчука, Марії Матіос, Тані Малярчук та Володимира Діброви. Популярні жанри перемагають у історичних виданнях. «Експерти зараз надають більше значення не науковим розробкам, а довідникам, спогадам, документам», – вважає заступник директора Інституту історії НАНУ Станіслав Кульчицький.

Видавець «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» Леонід Фінкельштейн радіє, що книга Забужко розійшлася рекордним тиражем.

Але Гран-прі все ж таки дісталося книзі, далекій від масового читача, – це «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» Оксани Забужко (Київ, «Факт»). Головний редактор видавництва Леонід Фінкельштейн повідомив, що за півроку розійшлося 14 тисяч примірників цієї праці. Можна було би припустити, що українцям не вистачає інформації про геніальну поетесу. Проте тут очевидно спрацював інший фактор: імідж Оксани Забужко та потужна як для вітчизняного видавничого ринку реклама даного видання.

«Критика» в залі – відсутня

Уже традицією стало закидати конкурсу відсутність чіткої організації та видовищності. Як і минулого року «Книжці року» знову бракувало оригінальних декорацій, якісного звуку, ведучих, для яких експромт бажаніший за начитку з листочка. Цього разу ведучими були молодий поет Богдан Горобчук та телеведуча Оксана Шпортько. За музичну програму відповідали кілька груп: відома у вузьких колах команда «Вперше чую» (екс-«Тетраколор»), улюблена багатьма «Пропала грамота» і гранди українського року «Кому Вниз».

Отож, у паузах, що виникали в моменти настроювання звуку, Горобчук намагався витягнути зі своєї пам’яті всю музичну довідкову інформацію, яка тільки могла там бути. Коли її не вистачало, ситуацію доводилося витягувати симпатичній і дзвінкоголосій Оксані. Окрім того, час від часу виникало відчуття шкільного дежавю. Таку візію створювали дівчатка, які вручали дипломи: білі блузочки і чорні спіднички, тугі хвости і коси, міцні ніжки у черевичках на підборах. Від цього з’являлося відчуття якоїсь затхлості. А так хотілося весни: дівчат у зелених льолях, які би легко, як мавки, пересувалися по сцені, а не знічено карбували крок.

«Вантажте книги тачками, панове видавці!»

Видовищності бракувало навіть у скандалі. Коли на сцені оголосили чергового переможця і попросили вийти представника видавництва «Критика», виявилося, що «Критика» в залі відсутня. Делегація видавництва покинула зал, протестуючи таким чином проти нагородження видавництва МАУП. Протест вийшов тихим, і резонанс від нього – відповідним. Так що вечір закінчився мирним фуршетом, як і личить поважному книжковому рейтингу.

фото:Стас Алексєєв