Творець європейського кубізму

За одним зі стійких уявлень, скульптура має відображати те, що ми звикли бачити навколо. На початку ХХ століття найкращі європейські митці заявили про своє несприйняття такої тези. Їх назвали авангардистами. Зачинателями одного із напрямків авангардизму – кубізму – стали Пабло Пікассо (1881 – 1973) та Олександр Архипенко (1887 – 1964). Іспанець був першим у живописі, українець – у скульптурі.

Захоплення мистецтвом прийшло до Олександра Архипенка несподівано: після… падіння з велосипеда. Невдало покатавшись на одній із київських вулиць, 13-річний Сашко був змушений кілька місяців пролежати в ліжку. В цей час він почав копіювати роботи Мікеланджело. Проживши 20 років у Києві, Архипенко подався на береги Сени. Де-де, а в Парижі, здавалося, ідеї просто сипались на голову, лише встигай збирати. Цим і займались молоді Модільяні, Пікассо, Леже, які стали новими друзями Олександра Архипенка. З ними він ділив майстерню на Монпарнасі, абсент і хліб насущний. А заразом – торував шлях новим поглядам на мистецтво. Як і все нове, авангардизм викликав бурю заперечень.

Вже в 1920-і роки Архипенко стає популярним. Його скульптури, що складалися з отворів, вгнутостей та випуклостей, демонстрували новий спосіб сприйняття світу. Архипенко довів, що дірка від бублика є такою ж значимою, як і бублик. Порожнеча – це також форма. І це природно. Саме природу скульптор вважав своїм вчителем: «..помиляємося, коли думаємо, що наближаємося до природи, якщо точно відтворюємо картоплю чи оголену натуру. Відтворення ні до чого не приводить. Єдиний спосіб, як уподібнитися до природи, – це винаходити. Винаходити впродовж усього життя». І він винаходив. Скульптуру, яка рухалася, прозору чи розфарбовану пластику, а також прототип сучасних бігбордів – «архипентуру». На цей винахід він навіть отримав патент. Школи Архипенка відкривались по всьому світу: в Німеччині, Франції, США. У Мецці хіппі, Вудстоку, скульптор мав літню школу. Працював він до останнього, настільки віддано, що смерть застала його на порозі власної майстерні – сталося це 1964 року у Нью-Йорку.

«Жінка, що розчісує волосся», 1914

Ціна Архипенка росте

Переважна більшість колекції Архипенка, яка виставляється на Великому Скульптурному Салоні-2008 і яка належить Ігореві Воронову, датується 1913-1925 роками. Саме цей період нині найбільше котується на світовому мистецькому ринку. «Останніми роками ціни на Архипенка різко зросли», – каже мистецтвознавець Дмитро Горбачов. І справді – у Європі відбувається справжній «архипенський» бум: колекціонери готові заплатити за нього стільки ж, скільки за Генрі Мура (він, власне, є послідовником Архипенка), який лише кілька років тому був удвічі дорожчим за киянина. Сьогодні ціна Архипенка на аукціонах, зокрема Sotheby's, – $300-400 тис. за скульптури, чия автентичність доведена, і $20-40 тис. – за скульптури з невідомим минулим. Прогнозують, що щорічний приріст цін робіт Архипенка становитиме 10-15%. Сьогодні ж його ціновий рекорд – ₤1,3 млн. Саме за таку ціну 2005 року на аукціоні Cristie's пішла з молотка бронза «Жінка».

Колекція Воронова, за твердженням Горбачова, поступається лише колекції другої дружини скульптора Френсіс Ґрей, котру жінка збирала по всьому світу. Саме цій збірці завдячує поки найбільша виставка Архипенка, що відбулася у Нью-Йорку 2001 року: там було представлено 65 творів митця.

Серед державних колекцій найбільшою кількістю творів майстра володіють два німецькі музеї: в Хагені та Саарбрюкені, котрим Архипенко сам подарував свої роботи. Подарунком митця також є одна з трьох його скульптур, що належать Національному художньому музею України: «Диригент Менгельберг під час виконання ІХ симфонії Бетховена» (1925). Колись колекція робіт Олександра Архипенка була і у Львівському художньому музеї. Але твори мистецтва не пережили радянської «чистки від ворожих експонатів»: 1952 року їх знищили, з усього зібрання залишилося лише 8 малюнків, які в цілях конспірації називали «малюнками невідомого автора».

«Значення цієї виставки неоціненне, – каже Дмитро Горбачов про воронівську колекцію Архипенка, – адже ми нарешті перебуваємо у світовому мистецькому контексті». Зрештою, завдяки Олександрові Архипенку Україна дотикалась до світового мистецтва ще з початку ХХ століття: все життя митець розмовляв українською, а у каталогах підписувався просто «Олександр Архипенко, українець».