«100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки»

Х.: «Фоліо», 2008

Харківське видавництво «Фоліо» відначило початок весни новою книгою – «100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки». Це збірка есеїв про любов у різноманітних її вимірах. Власним розумінням цієї тонкої матерії з нами діляться такі легенди українського сучліту як Юрій Адрухович, Андрій Курков, Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Юрко Покальчук та інші. Всього авторів – 25, як і творів. Нове видання стало черговою ланкою есейної серії, розпочатої у 2003-му збіркою «25 есеїв про свободу». Кажуть, далі буде ще.

Що ж пропонують назвати любов’ю автори щойновиданої збірки? Для ряду авторів це почуття – знехтуване і принижене: істрично, соціально, культурологічно. У есеї «Любити по-українському» Андрія Жолдака всі лиха світу – від житлово-комунальної сфери. Саме вона не дає кохатись молодим. «Себто, доки ти, закоханий, на власне житло спроможешся, то твій вегетаційний період минеться», – із сумом констатує культовий режисер. Для Костянтина Москальця уся халепа – у сучасній несентименталності. Теперішній час, за ним, - «постлюбовна доба, коли любовні записки під партою вимерли як жанр».

Для Юрія Андруховича «25 есеїв» стали нагодою розказати історію із серії «Життя видатних людей». Його оповідь – про вбивцю Степана Бандери Богдана Сташинського, «досвідченого і цинічного галицького перевертня», для якого кохання до юної Інге Поль стало початком кінця блискучої шпигунської кар’єри. Як то часто буває в Андруховича, вийшо «коротко і страшно». Андрій Курков менш перебірливий у виборі персонажів. Герої його есею «Любовь» – проста радянська родина Ігнатія і Марії, які зберегли своє почуття в роки сталінського терору. Як завжди, вірним харківським вулицям залишається Сергій Жадан. Його герої пиячать і торгують золотими зубами, не забуваючи при цьому про прекрасне: «...і недопалки заплутувались у її фарбованих кучерях, ніби зірки у траві».

Несподівно ліричною виявилась Ірена Карпа. В її LoveTiming – пересторога: любітеся, брати мої, а то не бачити вам раю як свого носа. Адже «…після смерті майже всі потрапляють до раю. Тільки от кожен має там стільки часу, скільки часу на Землі він був закоханий».

Для ряду авторів, схоже, писання есею про кохання видалось не найкрщою ідеєю. Втім, вони від пропозиції не відмовились, розглянувши її як додаткову можливість піару. Постійно посилаючись на свої попередні твори та на те, що «я вже там про все написала», автори, серед яких особливо сумно виглядають Марія Матіос та Світлана Поваляєва, швидше відвадили будь-яке бажання до цього самого «давно написаного» звернутись. Втомою повіяло від творів визнаного еротомана сучукрліту Юрка Покальчука та авторки «Зеленої Маргарити» Світлани Пиркало. Есей останньої нагадує радше шкільну «анкету друзів»: питання на питанні, і жодної відповіді.

Якщо ви, беручи до рук нову книгу «Фоліо», сподіваєтесь знайти у ній душевний спокій і розраду – покладіть назад на поличку. Якщо ж шукаєте калейдоскопа, головоломки чи збірника задач з невідомими – беріть, не роздумуючи. Прихопіть ще щось – адже цієї книги вам вистачить лише на один вечір. Читається на одному подиху. Чи радше – на придиху.