Так починалася моя епопея участі в Булгаківському балі, який у Києві вчора давала Міжнародна асамблея фантастів. А яка дівчина з часів написання «Майстра і Маргарити» не мріяла прокинутися на балу у Воланда?! А тут і ім'я відповідне є – хоч і не Марго, але відьма Наташа, як пригадується, теж нічогенька була – душевна панночка, яка безсоромно розтинала нічні простори у голому вигляді на мітлі. До речі, де мій кавалер?

- Яка гарна дівчина, – поцокує язиком хлопець з легкою неголеністю. – Дівчино, дозволите запросити вас на Булгаківський бал. Ось тобі й на, як швидко, виявляється, справджуються відьмині бажання: на бал мене запрошує Льодокол. Думаю, потрапити на такий захід у супроводі іскрометного ідеолога «Comedy Club UA», що розсипає жарти наліво-направо, буде потішно. Бути йому Бегемотом! Але Бегемот, як пригадується, не в тім’я битий був. Дотримуючись своїх інтересів, він підло спізнюється: «Пробач, дорогенька, затори на дорогах». Стоп, здається, пахне каверзою: які затори можуть стати перешкодою для нечистої сили?.. Тут слід було би замислитися, але впертість засліплює – і на бал я відправилася сама.

Якщо ви все ще цікавитеся – що ж собою являє Булгаківський бал, кваплюсь вам повідомити: у тій інтерпретації, що її наразі маємо, – це товариство чорних накидок, дискотека 1990-х, фокуси і столи з їжею. Останнє мене просто вбило. Точніше, убило всі надії відлетіти з балу на мітлі типу «Феррарі». Як вони накинулися на столи! Ніби геть-зовсім не їли з першого дня посту, тобто вже другий тиждень. Навіть культовий львівський письменник, славнозвісний еротоман української літератури Юрко Винничук опинився серед них. Ну добре, наповнюємо келихи і тарілки і після утамування первинного інстинкту – голоду – починаємо милу бесіду про піст; тема обсценізмів в українській літературі якось не пішла. «У мене піст тільки на м'ясо, – інтенсивно пережовуючи канапе з сиром, зауважує інший письменник, широко відомий ударник фронту масової літератури Андрій Кокотюха. – Салат із креветок? Може, з кальмарів?» Ні, панове, дякую, у мене піст на такі продукти. А у вас, очевидно, на апетитних відьом. Отже – оревуар.

Третій келих кривавого вина дає змогу, нарешті, тверезо оцінити ситуацію. Так, класичних канонів булгаковського балу не дотримано: всі вбрані, Марго немає. Натомість скандальний російський письменник і поет Дмитро Биков тісно спілкується з цікавою особою протилежної статі. Інші зірки мляво реагують на потуги конферансьє підняти загальний тонус. Самі винні – замість харчів належало б подавати духовну поживу у вигляді окультних практик або що, у будь-якому разі щось сильніше, аніж спритність рук простого фокусника.

Але нечиста сила все-таки стежила за тим, щоб я не розчарувалася в її існуванні. З легкої подачі Бегемота я опинилася в товаристві – не повірите! – Марго. Вона сиділа вся сповнена відчуття власної значущості й привабливості: у чорній сукні з кокетливим капелюшком, що покривав її милу голівку. Вуаль приховувала більшу частину обличчя, залишаючи відкритим тільки рот, до якого час від часу Марго підносила довгу сигарету. Вона розмовляла про велич своєї російської культури, і її очі наповнювалися демонічним блиском, коли мова заходила про її матінку «голубої крови» і спадщину аристократичних кіл царської Росії. Під її розповіді добре йшла горілка «Цельсій». І я уявляла нашу головну відьму в тьмянім світлі ліхтарів на Андріївському узвозі, неподалік Лисої гори, святого місці для всіх відьом царської Росії від Петербурга і до Чорного моря. На жаль, ці спогади у нашої красуні геть було стерто. Знову облуда? «Воланде, – в думках вимовила я. – Спасибі тобі за всі твої фокуси. Але з мене досить вже цієї псевдобісівщини. Хочу прокинутися в себе вдома».

...Яскраве сонце безпардонно порушило мій сон. От і дякую! Я вдома. І хвіст на місці! Залишилося тільки дочекатися запрошення на справжній Булгаківський бал.