Серед вітчизняних телеканалів незвичною сталістю вирізняється ICTV, що ось уже протягом дванадцяти років має незмінного ведучого Миколу Луценка. За ці роки подача погоди на каналі багато разів змінювалась - від щоденних театральних постановок до звичайного прогнозу. Але її ведучий, як і його незмінна фраза: „Нехай проблеми та незгоди не роблять вам в житті погоди” – це константа, навколо якої все тримається і нині. Щодня Микола Луценко з’являється на екранах наших телевізорів і з незмінною усмішкою, незалежно від погоди і пори року сповіщає нам про примхи небесної канцелярії.

- Давайте дотримаємось англійської традиції й почнемо розмову все-таки з погоди. Самі вірите в той прогноз, який розповідаєте по ТБ? Чи існують інші прикмети, з якими звіряєтеся?

- Прогнозу довіряю, бо за багато років у нас не траплялося відвертих ляпів, коли ми обіцяли сонце, а йшов дощ або навпаки. Але існують і свої прикмети. Коли моя кицька лежить на батареї – буде холодно.

- Як звати кицьку?

- Киця-сміттярка Ася. Чому сміттярка? Бо безпородна. Не люблю, коли починають (кривляється): «А в нас висловуха чи російська блакитна за 600 доларів». Чомусь англійській королеві підібрали трьох бездомних песиків і всі тим задоволені.

- Взагалі, ви відстежуєте, як подають погоду інші ведучі у нас та закордоном?

- Інколи дивлюся. Мені подобається, як це роблять на ВВС. Там все живо, класно і конкретно. Не важливо, чи видно під час ефіру твій мікрофон на одязі, чи ні. У нас обов’язково треба ховати. Не дай Боже, там дротик виліз – це вже брак. І технічно прогноз погоди закордоном оснащено краще. Наприклад, коли наближається циклон, у них показують цілий мультик. Тоді, виявляється, є про що поговорити.

- А ви з порожнім екраном працюєте?

- Із синьою ганчіркою. Потім замість неї підкладають електронну карту. Бо комп’ютерна графіка дорого коштує. Усім відомо, що рух у кадрі, привертає увагу, але в нас – все за рахунок власної чарівності. Як то кажуть, бідність породжує кретив.

- Справді, фразу «Нехай проблеми та незгоди…» асоціюють тільки з вами. Ви не патентували її?

- А ви хочете її використати? Будь ласка. Але думаю, після мене її ніхто не наважиться повторити, рот не відкриється. Порахуйте: 12 років щодня (це 365 днів) і по шість разів на день. Скільки разів її було сказано? Це ж мантра вже! Насправді, її авторство належить вашій колезі, з якою ми починали робити погоду на ICTV, Олені Костенко. Але мені здається, що вислів настільки влучний, що його можна було б порівняти з народною творчістю: по-перше, віршований ритм, по-друге, якась суто українська інтонація, знаєте, як в селі говорять.

Микола Луценко на зйомках фільму Йосса Стеллінга «Душка». Літо 2007. Фото Стас Алєксєєв

- Мені здається, це винятково за рахунок вашої подачі…

- Ну, тоді нехай це буде така маленька краплинка в скарбничку нашого фольклору. Знаєте, я був у Криму, і там навіть маленькі татарські дітки повторюють цю фразу. (Намагається скопіювати почуте в Криму). Кажу: «Слухай, дитино, ти ж найкраще знаєш українську мову в Криму».

- Ви рекламуєте багато товарів. Від якої реклами ви б відмовилися? Чи можете взагалі собі таке дозволити?

- Не буду ставати в позу, насправді все залежить від гонорару. Але якщо це буде зброя або якась хімія-отрута, як правило, навмисне називаю таку суму, що в потенційних рекламодавців зникає бажання. Так вже було колись із алкоголем.

- Як думаєте, чому звертаються саме до вас – ведучого погоди: вплив вашого авторитету чи велика аудиторія глядачів?

- Думаю, в першу чергу їм потрібне моє обличчя.

- Воно викликає найбільшу довіру?

- Ні. В мене є життєвий досвід, і я прекрасно розумію, що моя заслуга в цьому мінімальна. В основному – це телебачення. Бо воно - велика сила. До мене було багато людей на телебаченні, яких обожнювали, любили, але, коли з часом вони зникали з екрану, всі забували, хто це. Незважаючи на те, що ці люди подарували іншим стільки позитивних емоцій, часто вони вмирали в злиднях і виявлялося, що їх навіть нікому поховати. Тому я дуже спокійно, навіть цинічно ставлюся до телевізійної слави.

- Але ж вас напевно скрізь впізнають?

- Так, іноді навіть тільки по голосу. Але я собі думаю, що часто люди люблять себе у цій ситуації. Розумієте, тут спрацьовує підсвідомість: «Який я везучий, що побачив ту людину, що веде погоду по телебаченню». Це абсолютно точно. Рідко коли трапляються люди, які справді цінують професійність, які дійсно щось побачили в кадрі. Вони просто вітаються і все. Я це якось відчуваю. А фотографії на пам’ять, істерика – це тільки бажання себе «пропіарити», а потім всім розказувати і показувати доказ.