Сучасна українська мова 1920-х

На диску – не лише три томи унікального Академічного російсько-українського словника. Там ви знайдете Правописний словник Г. Голоскевича (1929), Україно-російський словник правничої мови (1926) за редакцією Агатангела Кримського. А також – Російсько-український словник термінів фізики і хімії (1918), Словник природничої термінології за редакцією Хведора Полонського, Український стилістичний словник за редакцією Івана Огієнка (1924) та інші втрачені на тривалий час лексикографічні видання. В 1933-му їх заборонили та вилучили. Тепер – завдяки Науковому Товариству ім. Т.Шевченка в Америці – словники повернулися до читача. 

Даний Академічний словник вважається найповнішим лексикографічним виданням, яке охоплює особливості всіх сфер української мови. «Тоді, як інший відомий словник української мови – за редакцією Бориса Грінченка, – пояснює мовознавець Лариса Масенко, – базувався на селянській мові, мові Івана Нечуя-Левицького та не торкався інших верств суспільства, Академічний словник Кримського дає повну картину застосування мови – у всіх сферах життя».

У словниках представлено повноструктурну мову, якою говорили і писали Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, українські науковці, інтелігенція та прості люди. «Це найпотужніший український словник, який дає змогу зрозуміти, що таке наша мова, не кастрована, не спримітивізована», – підкреслила термінознавець Ольга Кочерга.

Словники 1920-х років тепер вийшли в електронній версії

Дивовижно, але словники наукової лексики – такі ж цікаві й корисні, як і основний – Академічний російсько-український. Науковці наголошують, що звуження, «заштампування» наукової та ділової мови – наслідок впливу радянської ідеології. Наша ж ділова мова може бути живою та органічною. «Як лише, звучить «з оригіналом згідно» замість нав’язаного нам канцеляризму «копію завіряю», – наводить приклад Ольга Кочерга.

«Кожен, хто відкриє цей словник, – каже шістдесятниця Михайлина Коцюбинська, – не зможе закрити його, не перечитавши увесь. Адже які гарні та свіжі слова у ньому. Слова, від яких нас роками хотіли відучити». І справді – розкривши книгу на будь-якій сторінці, ми будемо вражені: до кожного російського слова дібрано не один відповідник. Попри поширену думку про те, що словники 1920-х вже давно не актуальні, що мова, зафіксована у них вже не існує, Академічний словник пропонує цілком придатну для сучасного життя лексику.

Для прикладу візьмемо такий переклад російських виразів на українську:
прелесть – прина́да, прина́дність, ва́ба, прива́ба, пова́ба, по́ваб, повабність. [В обли́ччі в йо́го була́ яка́сь прина́да. Прива́би світові́ обе́рнуться у дим (Ворон.)]; краса́, ро́зкіш; вро́да. [Квітки́ в не́ї – чи́ста ро́зкіш (Звин.). Хто вмира́є, – тих відміня́є ди́вна вро́да (М. Зеров)]. Какая -лесть! – яка́ краса́! яка́ ро́зкіш! (о красивой женщине) що за краса́! (шутл.) яка́ ця́ця!
Изначально – споконві́чно, первові́чно, одві́чно.

«Зелений» ерзац словника

Нове електронне видання цінне ще й тим, що дає широкому загалу шанс ознайомитись із книгою, із усього тиражу якої залишилось заледве декілька примірників. Навіть у Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського є лише один – перший – том словника.

А все тому, що одразу після виходу Російсько-українського академічного словника 1933 року його заборонила радянська влада. Три томи вилучили із книгарень та бібліотек, а четвертий – просто з друку. Окремі примірники, на щастя, збереглися у приватних книгозбірнях: письменника Валерія Шевчука, перекладача Анатоля Перепаді, публіциста Михайлини Коцюбинської. Саме завдяки їм вдалося відновити унікальний словник. «У часи радянської влади, – розповідає Михайлина Коцюбинська, – ті, хто мали заборонений словник, дуже ризикували, але ж берегли його як скарб. Ми переписували його одні у одних».

Примірник словника також зберігся в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні, де з 1921 року директором був сам Агатангел Кримський. «У бібліотеці нашого інституту, – розповідає професор, співробітник Інституту Євгенія Карпіловська, – була захована за стелажами шафа, в якій зберігали офіційно заборонену літературу. Ключ від неї доглядачки книгозбірні передавали з покоління в покоління аж до початку 1990-х. Лише тоді співробітники бібліотеки наважились розповісти про ці таємні фонди».

Вся історія словників скидається радше на детектив переховування фамільних цінностей, ніж на оповідь про книги. «У нас не було іншого виходу, - ділиться дисидент Євген Сверстюк. – Коли ми були студентами, вийшов «зелено-зелений» словник (поквапом укладений російсько-український словник 1948 року, що його з незначними змінами й доповненнями перевидали зокрема 1955 і 1961 року, спрямований на нівелювання відмінностей між українською і російською мовами – Авт.). – Для нас, свідомих молодих людей, це було драмою. Ми старалися зберегти словник Кримського, бо людина, яка переходила на «зелено-зелений» словник, робила перший крок до відречення від своєї мови як примітивної».

Відтворення не карається, а вітається

Ідея відновити словники визрівала довго. Але, як вже традиційно для України, все впиралось у фінансування. Його вдалося знайти лише за кордоном – гроші надало Наукове Товариство ім. Т.Шевченка в Америці з Фонду ім. Івана Романюка. Та й тих вистачило лише на електронний варіант. А «паперовий» все ще чекає на свого мецената.

Над створенням диску та сайту працювало кілька людей – лише на громадських засадах. Перейнявшись шляхетною метою, вони проробили титанічну працю. Редактор видавництва «К. І. С.» Олександр Телемко власноруч перенабрав дві тисячі сторінок відсканованого тексту, а програміст Андрій Рисін – спрограмував диск та сайт.

Півтиражу (500 CD) організатори розіслали у вищі навчальні заклади, найкращі середні школи та видавництва. На презентації диску його безкоштовно отримали всі охочі. Крім того, організатори роблять все можливе, аби словники поширювались: на диску замість звичного «Відтворення карається законом» написано «Виготовлення додаткових копій вітається». Всі охочі можуть скористатись словниками в Інтернеті за адресою http://r2u.org.ua.