Фойє театру ім. Франка. Камери відслідковують переміщення у просторі блискучої публіки – ні-ні, жодних політиків, діамантів чи олігархів! – тут зібрався виключно театральний бомонд. 27 березня – День театру, коли в Києві вручають «Київську пектораль».

Відзнака роботи столичних акторів «Київська пектораль» існує вже 16 років. Як і кожна оцінка, вона не позбавлена відтінку суб’єктивності, і, відповідно, нарікань, особливо, з боку тих, хто не потрапив у списки номінантів або потрапивши, не отримав нічого. От і головний режисер Молодого театру скептично стинає плечима. «Кілька років тому за виставу «РЕхуВІлійЗОР» ми були представлені в багатьох номінаціях. А нагороди отримали всього в кількох», – зауважує Станіслав Мойсеєв і, гордо піднявши свою кучеряву голову, прямує до залу. Цього разу його театр знову б’є рекорди: за підсумками театральних прем’єр 2007 року Молодий театр присутній у восьми із 12 номінацій.

Римма Зюбіна, дружина Мойсеєва, яка виконує одну з головних ролей у виставі – роль Тані – дещо м’якша, але також дає зрозуміти, що для неї «всі ці нагороди не визначні». Звісно, як то кажуть, дрібниця, але ж… приємно! І в цьому ми пересвідчимося, коли побачимо як «Таня» радітиме, отримавши золоту статуетку.

Подружжя Мойсеєв-Зюбіна радіє цілій купі нагород.

Тим часом дійство починається. В основу офіційної церемонії – сюжет класичної казки «Принцеса Турандот». Тільки цього разу принц Калаф замість трьох відгадує понад десяток загадок (відповідно до кількості номінацій). Але перед основною партією вступають «перші скрипки»: заступник голови СП України Юрій Богуцький та представник київської влади Віталій Журавський. Перший роздає ордени і звання, другий – ордери на квартири. Друзі й колеги щасливчиків реагують із залу оплесками. Звук овацій піднімається під стелю театру, а на крісла поряд опускається дух суперечливих почуттів: з одного боку – радості за маленьке людське щастя, а з іншого – сумніви в щирій критиці державних відзнак (ті ж, хто критикує, зараз радо вітають ту систему).

Жінки на сцені

Але в чому не доводиться сумніватися, так це в доцільності й своєчасності спеціальної нагороди «Пекторалі». «За вагомий внесок у театральне мистецтво» нагороджується Ганна Пекарська!», – урочисто оголошує церемоніймейстер. На сцену повагом піднімається літня жінка. Їй 90 років, і вона чітко, хіба що з деяким хвилюванням, починає оповідь про свій дебют на сцені у 1940-х роках. Каже, що театр для неї – це все її життя, значну частину якого вона провела на сцені російської драми ім. Лесі Українки, а її альтерего стала Машенька із «Чайки» Чехова.

Ганна Пекарська, колишня прима театру ім. Лесі Українки отримала нагороду «За вагомий внесок у театральне мистецтво».

Після Пекарської за відзнаками вийдуть й інші актриси, які змушують нас не бути байдужими. Але поява цієї жінки особливо зворушує зал. Їй аплодують стоячи. Припускаю, що ці оплески викликав не стільки талант актриси (більшість присутніх – молодь, і вони навряд чи бачили гру Пекарської), як відчуття старечої сили й жіночої гідності, які невимушено несе ця 90-літня жінка.

 

Кожен театр має свою приму. І визначають її все-таки глядачі. Хтось може посперечатися, що у Молодому театрі – це, безсумнівно, Тамара Яценко. Роль Проні Прокопівни у виставі «За двома зайцями» на довгі роки забезпечила їй любов театралів. Тільки для Яценко – це штамп комедійної актриси, який вона наполегливо намагається стерти. І ось – «Київська пектораль» за найкраще виконання жіночої ролі другого плану: мадам Александри у трагікомедії «Голубка». «Протягом 16 років я приходила на кожну «Київську пектораль» і сиділа в залі, чекаючи на свою нагороду. Сиділа-сиділа і висиділа!», – підсумувала актриса. Все ж таки Проня Прокопівна у неї вже в крові.

Тамара Яценко (ліворуч) відхрещується від амплуа комедійної актриси.

У фаворі – українець і румун

А от найкращою актрисою Києва стала Римма Зюбіна, обійшовши Катерину Качан у виставі «Жінка з минулого» (за визначенням деяких театральних критиків, чи не найсильнішої постановки 2007 року). Взагалі, Молодий театр виявився у фаворі театралів: шість прицільних попадань і лише один промах у номінації «Найкраща режисерська робота». Тут нагорода дісталася Дмитру Богомазову за постановку «Жінка з минулого».

Але головна нагорода – за кращу драматичну виставу – у Молодого театру: це «Четверта сестра». «Це наша страшна помста!», – погрожує зі сцени Мойсеєв, очевидно пригадуючи критикам неприйняття його «РЕхуВІлійЗОР». «Четверта сестра» – іронічна алюзія на чеховську п’єсу «Три сестри» польського драматурга Януша Гловацького. Чорна комедія, яка розповідає про звичайно-незвичайне життя трьох московських сестер. Легка і сильна історія, за яку хочеться подякувати всім, хто долучився до її постановки, зокрема, письменнику й перекладачеві Олександру Ірванцю.

Станіслав Мойсеєв відомстив за «РЕхуВІлійЗОРа».

Ще один фаворит «Київської пекторалі» – Раду Поклітару, режисер «Київ модерн-балету». Тепер синонім його імені – «Подія року-2007». Поклітару не знайшлося конкурентів у номінації «За кращу музичну виставу», куди потрапили всі три постановки його театру («Веронський міф. Шексперименти», «Лускунчик» і «Дощ. Болеро»). До слова, цієї нагороди не вручали протягом двох років. І варто було півтора року тому на київській сцені з’явитися Поклітару, як він зачарував киян. Отак відкрито і нескромно як у слові-подяці: «Спасибі Києву, що ми є у вас!».

Раду Поклітару - театральна «Подія року-2007»!

Еквілібристика від «Київ модерн-балету» отримала спеціальну премію.

P.S. «Київська пектораль» – премія, заснована столичною владою. Складається з однойменної статуетки і грошової відзнаки у сумі п’ять тисяч грн., більшу частку якої становить спонсорський фонд.

фото: Стас Алексєєв