Правда и ложь, вы не так уж несхожи,
Вчерашняя правда становится ложью,
Вчерашняя ложь превращается завтра
В привычную правду, обычную правду.

В. Высоцкий

Власне, фільм не новий. На російських каналах картина про останній рік життя Генерального Секретаря транслювалася ще 2005-го. За три роки після російської прем'єри, стрічка добралася і до наших ефірних просторів. Головну роль, Генсека в похилі роки, грає Сергій Шакуров. Грає блискуче. З придуркуватого героя анекдотів, яким постав Леонід Ілліч перед пострадянською публікою, акторові вдалося зробити стомленого, хворого, але не дезорієнтованого в реаліях героя, за плечима якого непроста епоха. Шакуров широко користується затертими пародистами штампами стосовно дикції Брежнєва, але в нього це виглядає не смішно, а швидше трагічно. Величезною, могутньою державою править стомлений старий, який, прицмокуючи й гугнявлячи, просить відпустити його на пенсію. У проміжках між розмовами з Андроповим (Василь Лановий), Цвігуном (Олександр Філіпенко), Устиновим (Володимир Меньшов), Генсек згадує весь шлях, пройдений від студента аграрного технікуму до глави наддержави.

У цих місцях мимоволі згадуєш дона Корлеоне, зануреного в спогади про бурхливу залихвацьку юність. Тільки замість рекету й перестрілок — партійні збори і правильні промови, в проміжках - биття пики дембелю-кордонцю, що приставав до його (Брежнєва) дружини, танці в сільських клубах, читання віршів Єсеніна. Коротше, нормальний мужик, свій у дошку. Утім, все це давно відомі кінематографічні прийоми - для підтримки реноме головного героя треба зробити його таким як усі, тільки трошки кращим.

Брежнєв очима сучасника

Цікавий сам феномен популярності фільму про Брежнєва. За яких-небудь десять років герой анекдотів перетворився зі смішного недоумка в прозорливого, далекоглядного політика і це на повному серйозі, без тіні іронії. Ось тонкий майстерний інструментарій у Дніпропетровську і Молдові. Ось війна. І тут на висоті. Ось ювелірне усунення від влади Хрущова. І цьому вірять люди. І цьому віриш сам.

Хоча, за великим рахунком, це очевидні речі. Варто абстрагуватися від кумедних розповідей про Генсека, як усе встає на свої місця. Вижити за часів сталінської м'ясорубки, підім'яти, руками Семичасного і Шелепіна, Хрущова (і тут же знищити їх як політиків), могла тільки непересічна людина, яка розглядала владу не стільки як мотив свого існування, скільки як інструмент впливу на систему, а отже, мисляча глобально. Цей підтекст фільму очевидний і не потребує коментарів, усе на поверхні.

Хто-що-кому сказав Генсек, олов'яні очі Андропова, насторожена позиція Цвігуна - в принципі, усе це нецікаво. Відстежувати підкилимну гризню 1982 року простого глядача не змусиш. Сучасна гризня, мабуть, динамічніша. Та й цинічніша (щоправда, масштаби мізерні). І, проте, фільм має популярність і обговорюється.

«Ковбаса смачна, як при Брежнєві»
(Цінник в магазині)

Секрет популярності банальний до непристойності - люди скучили за стабільністю. Коли ціни не мінялися роками, коли новини про одне і те ж, коли завтрашній день передбачуваний.
Уявімо собі таку ситуацію. Зустрічаються два дядьки, років так по 45. Узяли пляшку, налаштували що-небудь закусити нашвидкоруч. Про що розмова? Та як у всіх... життя м'яко кажучи... ціни грубо виражаючись. Ось включили телевізор. Після невеселих, зубодробильних новин і життєрадісної реклами, розрахованої не на покупців, а на олігофренів, вони добираються до фільму «Брежнєв». І...
– А пам'ятаєш ціни...
– А Олімпіада...
– Нормальний був мужик...
– Класний...
– Хороше кіно...
– Життєве...

фото: 1tvrus.com