Чорних рабів до Латинської Америки почали завозити, починаючи з XVI ст. «Вони привезли із собою свої вірування, звичаї, мову. Але все це заборонялося. Згодом чорні люди асимілювалися з білими: з французами – у французьких колоніях, з португальцями – у португальських. Так з’явилися ми, креоли», – розповідає Катрін Пальм’є, креольська танцівниця. Вона одна з учасниць танцювальної «Компанії Norma Claire», керівник якої Норма Клер поставила собі за завдання реанімувати пам’ять про своїх предків з Африки, поширюючи по світу таємний код афро-креольського танцю.

фото: Стас Алексєєв

В Україну трупа Норми Клер дісталася завдяки фестивалю «Французька весна». Почавши зі Сходу України (Харків, Дніпропетровськ, Донецьк), учора креольці дісталися до Києва, плануючи виступити ще у Львові та Одесі. Прес-аташе «Французького культурного центра» Вікторія П’явка, аналізуючи відгуки глядачів від виступу, каже, що в усіх східних містах французьких акторів зустрічали дуже тепло. Київ також прийняв танцівників, але оцінили їхню роботу не всі присутні в залі театру оперети: кілька десятків місць опустіло ще до завершення годинної постановки.

фото: Стас Алексєєв

Представлена вистава «а чи не поговорити нам?..» присвячена дуже популярній зараз у світі темі толерантності, яка особливо трепетно сприймається там, де стикаються діаметрально відмінні культури й релігії. Вистава Норми Клер – у європейському мейнстримі. Але на відміну від звиклого конфлікту європейців та азіатів у постановках Клер розкривається проблематика спілкування між метрополією та її колишніми колоніями. Одна з останніх вистав Норми Клер була присвячена темі повсякденного життя креольських жінок, що виїхали до метрополії, тобто до континентальної Франції.

фото: Стас Алексєєв

«А чи не поговорити нам?...» – сучасна хореографічна постановка. Тут месидж розкривається не словами, а музикою, танцями та відеокартинками. Тобто у даній виставі танцюють на тему спілкування та відкритості. «Коли в наш час люди протистоять один одному, а молодь відмовляється від діалогу, необхідно відновити всі можливі позитивні форми спілкування, – вважає Клер. – Для сприятливого розвитку суспільства потрібні зустрічі, здатність дослухатися до іншого, взаєморозуміння та відкритість».

фото: Стас Алексєєв

Креольський танець має кілька різновидів, залежно від того, у якому регіоні і з використанням чиїх традицій (португальської, іспанської чи французької) він розвивався. «Компанія Норми Клер» показує креольський танець, поширений у заморських департаментах Франції – Гваделупи, Гвіани і Мартініки.

фото: Стас Алексєєв

На жаль, повністю розкрити тему спілкування креольським танцівникам в Україні не вдалося. Саме перед виступом у Києві захворів єдиний представник чоловічої статі у цій хореографічній четвірці. Виникла навіть ймовірність відміни подальших гастролей. Але кінцеве рішення було прийнято на користь толерантності. В результаті, діалог із залом провадили три креольські танцівниці.

фото: Стас Алексєєв

Танець починався з кінчиків пальців. Плавними хвилями переходив з кисті до ліктів, зачіпав плечі і талію, й нарешті підкоряв основний інструмент афро-креольського танцю – таз. Обмеження у спілкуванні, нерозуміння танцівниці передавали затуляючи рота і борючись із партнерками. І коли їхні тіла перепліталися, символізуючи чи то боротьбу, чи взаєморозуміння, на сцені з’являлося шестиноге створіння, яке чорною тінню відбивалося на відеоряді в глибині сцени.

фото: Стас Алексєєв

Тлом для танців слугувала відеокартинка людського тіла, знята великим планом, настільки близько, що в деякі моменти шкіра нагадувала переорану землю, і все природнє гіпертрофовувалося у недоліки: збільшені шрами, прищі, волосся.

Під мелодику музичних інструментів (перкусії, африканські барабани сабар) і людських протяжних співів шкіра на екрані пульсувала, а разом з нею пульсували і тіні танцівниць. У музичному ряді звучала традиційна музика Зімбабве, Бурунді, Сенегалу, перемішуючись, як кров чорних рабів з кров’ю білих панів, із класичною музикою європейського континенту, зокрема творами Моцарта. За наочний приклад симбіозу двох культур було використано музику франко-камерунського композитора Мануеля Ванжі.

фото: Стас Алексєєв

Київська публіка неоднозначно оцінила африканську символіку креольців. Напевно, звичка й прив’язаність до традиційного театру, традиційного танцю не дозволяє всебічно осмислити модерні постановки.