Те, що раніше існувало лише в уяві мільйонів людей, віднедавна перенеслося на великий екран. Готова закластися, що на екранізацію шедеврів Маркеса чекали прихильники його магічного реалізму: одні з надією побачити на власні очі фантастичний світ Карибського узбережжя, інші – з побоюванням, що канонічний світ божественного Маркеса буде зруйновано недолугим режисером.

Перша екранізація твору колумбійського письменника Ґабріеля Ґарсіа Маркеса стала золотою серединою в очікуваннях як оптимістів, так і скептиків. „Кохання в час холери” режисера Майка Ньюелла – добротний продукт, як... хліб, спечений хорошою господинею: сумлінно, але без фантазій. Ніби й всі інгредієнти покладено, весь процес витримано, а от не вистачає прянощів: імбирю, кмину, кориці, мускатного горіху.

фото: kinopoisk.ru

Як не дивно, але фільму Ньюелла не вистачає холери. І духу таємничості, змішаного із запахом монастиря. Багнюки, в якій конав лікар Урбіно. Кощавого старигана зі жмутиками волосся, приліпленими бріоліном до блискучого черепа, яким у книзі Маркеса постає головний герой Флорентіно Аріза (без нього, власне, і не було би кохання в час холери).

Вставна щелепа пристаркуватого героя-коханця і глухота його вічнобажаної коханки у фільмі також відсутня. Вся ця реальність почасти неприваблива і навіть гидка у своїх подробицях є основним матеріалом, на якому замішуються магічні сюжети Маркеса. Чим в'ялішою стає шкіра у Флорентіно й Ферміни, тим більше ймеш віри у можливість такого життєвого сюжету.

фото: kinopoisk.ru

Флорентіно у Ньюелла виглядає надто привабливим стариганом. Можливо, даються взнаки вимоги жанру: як ще довести глядачам, що 70-літнього діда можуть любити 17-літні дівчатка? Чи ж відповідальність за цю „провину” несе Хав’єр Бардем, який грає Флорентіно? Кілька тижнів тому ми бачили його в образі вбивці-психопата Антона Чигура у фільмі „Старим тут не місце” (No Country for Old Men). В „Коханні” Бардему знову дісталася роль маніяка – латентного, тихого чоловічка, таємною пристарастю якого є любов до однієї жінки і секс із сотнями сеньйор.

Переконливий у своїй ролі і Бенджамін Бретт (доктор Хувенал Урбіно), красунчик з фільму „Міс конгеніальність”. Підбираючи акторський склад, Ньювелл майстерно припасував виконавців один до одного і до власних ролей. Красиві люди рухаються на тлі красивих декорацій (благо, що фільм знімали в Колумбії, де розгортається історія Флорентіно й Ферміни), створюючи красиву картину. Але… хочеться позіхати.

фото: kinopoisk.ru

Перелом у сприйнятті фільму настає десь на 40-ій хвилині, коли Ферміна (італійка Джованна Меццоджорно) розкриває свою приспану до того пристрасть. Загалом же, від образу мигдалевоокої млосної закоханої в екранної Ферміни майже нічого не залишається: надто прохолодна вона як на спекотний тропічний клімат, надто стримана і не зрозуміла у своїй поведінці. Глядач так і не втямить, чому після кількох років відданої любові юна Ферміна відмовляє молодому Флорентіно. Відповідь на це можна знайти лише в книзі Маркеса.

Кажуть, що фільм дуже сподобався самому майстру. Настільки, що він аплодував, переглянувши щойно відзнятий матеріал. Було би прикро, якби після трьох років умовлянь і співпраці у написанні сценарію Маркес залишився незадоволеним зробленою роботою.

фото: kinopoisk.ru

Найбільша відзнака, яку наразі отримало „Кохання”, – номінація на „Золотий глобус-2008” за найкращу пісню. Дійсно, Despedida („Прощання”) у виконанні пасіонарної Шакіри змушує здригатися наприкінці фільму. Як і вся музика, написана композитором Антоніо Пінто. Мелодика – чи є не єдиний компонент, який надає пікантності добротно-прісному фільму „Кохання в час холери”.