– Не зовсім розумію це запитання. Я обрав канал «1+1» через те, що мене й так поважали там як досвідченого телевізійника. Виходячи з того, що мої передачі все-таки виходять у ефірі, тож канал знає, який з мене продюсер, і задоволений моїми проектами.

– Ви вже дев'ять років ведете й займаєтеся «Караоке». Якщо коли-небудь прийде час міняти своє амплуа, в якому напрямі рухатиметеся?

– За всього бажання не можу сказати зараз. Поки живу тільки днем завтрашнім, у якому є «Караоке» і «Шанс».

– Не так давно точилися розмови про можливість відновлення гри «Що? Де? Коли?» чи «Брейн-рингу» на українському телебаченні. І ось вже місяць по Першому національному ми спостерігаємо за грою команди молодих українських знавців. Чи причетні ви до цього проекту і що думаєте з приводу рівня гри молодого покоління?

– На жаль, каюся, не бачив жодної програми цілком. Обіцяю обов'язково подивитися. Відгуки про український «Що? Де? Коли?» дуже хороші. Це стосується і самого проекту, і гри молодих знавців.

– Скажіть, а вас, завзятого гравця, все ще хвилює тема «Що? Де? Коли?»?

– (З явним пожвавленням). Звісно, хвилює! Але я люблю грати виключно в команді мого кума Андрія Козлова в Московському клубі знавців Бориса Крюка. До речі, наша команда на зимових іграх 2007-го була визнана кращою командою року.

– Ваша відданість російському клубу якось пов'язана з рівнем самих знавців чи це просто данина хорошим особистим стосункам?

– Що ви! Це тільки особисті стосунки. Я виріс у компанії «Гра» як телевізійник і починав грати як гравець. Тому воно так історично склалося з одного боку, а з іншого – нас пов'язують дуже хороші особисті стосунки. Тому що гравці команди Козлова зараз мої кращі друзі – і сам Андрій Козлов, і Капустін, і Силантьев, і Молчанов.

– Тоді з якої причини ви, в принципі, відмовляєтеся працювати в російських проектах. Адже вам неодноразово пропонували?

– Чесно кажучи, останнім часом пропозицій було мало. Наприклад, для «ТБ-центру» в 2006 році ми зняли 12 передач «Караоке на Арбат». Потім керівництво каналу вирішило закрити проект. Щось їм не сподобалося, хоча показники програми були не гірші за середні показники каналу.

– Читала, що в ранній юності, яка пройшла в містечку Колончак, Херсонської області, ви самі співали у ВІА «Ассоль». Зараз співаєте вдома, хоч би з дітьми?

– Досить того, що я співаю першу вступну пісню, коли знімаємо «Караоке на Майдані». А вдома я відпочиваю. Хоча останнім часом слухав пісні, які виконує моя маленька дочка Полінка. Як не дивно, це дорослі пісні «Їхали козаки із Дону додому», «Небо плаче» Віталія Козловського, «Я никогда не устану ждать» Ірини Білик.

– А як щодо іншого захоплення – гри у футбол? Адже ви колись навіть мріяли про кар'єру спортивного коментатора.

– Ви знаєте, попри всю любов до футболу, зараз не граю взагалі. Просто катастрофічно не вистачає часу. Раніше ми частіше зустрічалися з друзями і навіть спеціально шукали галяви, щоб пограти в футбол. Зараз цього не трапляється. Сподіваюся, що коли я побудую свій будинок, там буде спортивний майданчик, і можна буде реалізувати цю мрію.

– Знаєте, від інтерв'ю з вами, які опубліковані раніше і мені довелося прочитати, віяло таким непохитним оптимізмом, а зараз відчувається чи то апатія, чи то втома...

– Не звертайте уваги, я сьогодні стомлений і не виспався. Вчора знімав три передачі «Караоке», а сьогодні мій син програв турнір у теніс. Це все ситуативно. Висплюся, все буде добре.


Для довідки:

Ігор Кондратюк народився 14 березня 1962 року. 1984 року закінчив фізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. На телебаченні з 1991 року. Автор, ведучий, продюсер і керівник програми «Караоке на майдані». З 2001 року провідний і головний редактор гри «Інтелект-шоу LG «Еврика!». З 2003 року автор і продюсер програми «Шанс». Одружений. Виховує трьох дітей – двох синів і дочку.