Кожна її пісня – це концентрат емоцій, пережитих у певний період життя. Чи то кохання, чи болісне розлучення, чи спроби пережити особисту катастрофу і продовжувати йти далі, щоб жити і творити. А жити у Бурмаки є заради кого: крім музики в її світі є ще дві найдорожчі людини – 12-річня донька Ярина і 29-річний коханий чоловік Віктор.

- Після насичених 2004-2005 років, Ви якось зникли з інформаційного простору. Це був період творчого застою чи просто змінилися пріоритети…

- Як можна сказати період застою! Останній рік у мене відбулося дуже багато концертів в Україні, приблизно 50-60. Тому було дуже складно зосередитися на роботі у студії, хоча ми це робили і навіть знімалися кліпи. І ось нарешті вийшов мій новий альбом «Саундтреки» (реліз 5 березня. – Ред.). Дійсно, між ним і останнім альбомом «№9» (2004) – три роки. Але це нормально, адже робота над однією піснею триває 2-3 місяці, а писати пісні я почала ще влітку 2005-го.

фото: burmaka.kiev.ua

- Яку частку Ваших виступів займають приватні вечірки?

- Це можуть бути і вечірки, і невеликі концерти – ми їх називаємо корпоративні вечірки. Проте їх частка дуже невелика: це десь період перед Новим роком. Я не співачка корпоративних вечірок.

- Як часто Вас запрошують виступати, наприклад, бізнесмени, які належать до політичної сили «Наша Україна».

- Такі мої виступи можна перерахувати на пальцях однієї руки. Якщо бути зовсім чесною, то один раз я зіграла кілька пісень на дні народженні одного депутата. Але фактично це було запрошення на свято людини, з якою я в хороших стосунках. Мої друзі в цій політичній силі, взагалі серед політиків, – це не ті люди, які можуть запросити «зірку» і оплатити її виступ.

- Але оскільки Ви виступали з концертами на підтримку «Нашої України», Ви стійко асоціюєтеся з «помаранчевою» владою. Часто в Інтернеті можна зустріти коментарі, де Вас називають придворною співачкою. Вас це не ображає?

- Я не сприймаю серйозно те, що там пишуть. Це не можна вважати конструктивною критикою, люди просто так самовиражаються.
Що стосується мого брата Юри Павленка (нині чинний Міністр України у справах сім'ї, молоді і спорту, займав цю посаду у 2005-2006 роках. – Ред.), то після одного інтерв’ю я вирішила на це питання не відповідати. Єдине, що я можу сказати: у нього – своя політична кар’єра, у мене – моя музична. З приводу політичної сили, з якою я асоціююся – повірте, є значно більше артистів, які більше співали і записали політичних пісень саме спеціально до того моменту. Тепер вони або народні депутати, або радники Президента, або просто мають якісь преференції для своїх проектів, але я до них не належу. Те, що мене називають близькою до влади, то я відношу це на рахунок своєї творчості: мабуть в момент революції людей найбільше вразила моя пісня «Ми йдемо», хоча вона написана ще в 1992 році. Це було досить щиро, і я розумію, що люди це відчували, пам’ятають, і, напевно, саме тому до мене найбільше претензій. Ви ж знаєте – ми відповідаємо за тих, кого приручили.

З приводу близькості до якоїсь політичної сили… Я жодного разу не брала участь у передвиборчій кампанії лише через виступи на концертах – це мені жодним чином не близьке. Але з іншого боку – у цьому моя робота, яка полягає у запрошеннях на виступи мене як співачки і моїх музикантів. Крім того, це ще можливість виступити в тих місцях, де я не виступала. Для мене дуже важлива зустріч з моїми слухачами і глядачами, скажімо, в таких містах як Збараж, Іршава, Гайсин – вони залишили фантастичні спогади! Це ті міста, де великі концерти, як правило, не організовують. А у межах передвиборчої кампанії у мене була можливість там побувати. І «Наша Україна» – не єдина політична сила, якій я симпатизувала. Якщо пам’ятаєте, колись я брала участь в кампанії «Партії зелених», тепер – блоку НУНС.

фото: burmaka.kiev.ua

- Давайте повернемося до Вашого останнього альбому. Що закладено у «Саундтреках» - ваші думки, переживання, послання?..

- Три року тому цей альбом здавався мені зовсім не таким. В останній момент записалися пісні «Під облачком» (старовинна лемківська пісня, записана мною раніше, тепер захотілося побачити її в іншому світлі) і «Поранена в серце» (дуже сумна і болюча композиція, написана два роки тому). …Комусь будуть ближчі сумні, вдумливі пісні, а мені в даний момент хочеться слухати активну й життєстверджуючу музику, з великою кількість гітар.

- Саундтрек – це музичний супровід. До чого? Назва симптоматична. Ви самі підбираєте назви до своїх альбомів?

- Назвати альбом – це дуже болючий процес, який відбувається на останньому етапі. Коли я обрала цю назву, то подумала, що вона оптимально відображатиме настрій альбому, тому що жодна пісня в ньому не є визначальною. Є пісня «Пробач», але я не буду ні перед ким вибачатися, це був просто епізод у моєму житті. Я не буду називати альбом «Поранена в серце», тому що в тому самому альбомі є пісні «Ти зустрінеш її» і «Попрощатись не зуміли», які є дуже життєстверджуючими. Я не можу назвати піснею «Забудь», бо ця пісня була перша в цьому часовому періоді, три роки, і зараз мені нікого не хочеться забувати. Я подумала, що пісні дуже різні і всі народжувалися під впливом якихось подій у моєму житті. І коли звучить якась композиція, я можу дуже добре згадати, що в цей момент відбувалося, як я її писала – згадати все, ніби це частина якогось фільму.

До речі, в моменти потрясінь я уявлю себе героїнею фільму, де звучить певна музика. Коли бачиш себе в кіношних декораціях, то легше переживати якісь моменти. Мені вже не раз казали, що моя музика дуже кінематографічна. Під будь-яку пісню можна уявити будь-яку історію. Думаю, це відчувають і мої слухачі.