З 2000 року Норма Клер реалізує у Гвіані кілька проектів: тематична майстерня з розвитку танцювального мистецтва серед молоді й великий проект «Місто танцює» – хореографічна та світлова мандрівка по Кайєнні (столиці Гвіани).
Норма Клер також відома як педагог. Концепція її навчання полягає в тому, щоб розвивати «пам’ять тіла», тобто прививати учням відчуття ритму, мелодії та індивідуальної експресії. Основою африканської пластики, яку використовує Клер, є центр тіла (хребет і таз), свобода рухів суглобів (незалежні та самостійні рухи кожної частини тіла у гармонії з диханням). Удосконалення ритму здійснюється завдяки присутності ударних інструментів.
Під час міжнародних стажувань Норма Клер викладає у танцювальних студіях Парижа, регіонів і заморських департаментів Франції.
Тематичні майстерні в Гвіані:
(2002 – 2003 – 2004рр.)
заохочення до танцю у шкільному середовищі в рамках класів художнього та культурного спрямування;
робота з молоддю, яка бажає опановувати мистецтво танцю,
професіоналізація танцюристів гвіанських труп.
Хореографічні постановки:
2007: Va, Vis («Йди, живи»)
2003: et si on se parlait… ? («а чи не поговорити нам...?»)
2001: Ti peyi loin, loin, вистава про повсякденне життя креольських жінок, що виїхали до метрополії
2000: Juste un zeste d’amour («Трішки кохання»)
1998: Vies d’ébène («Життя “чорного товару»), вистава створена з нагоди 150-ї річниці скасування рабства, відтворює історії поневолених африканців через спогади про їхню рабську працю на плантаціях Карибських островів та подальше звільнення
1996: Afrique Djigui ou l’espoir pour l’Afrique («Африка Джигуї або надія для Африки»)
1994: Moving ou la passion selon Mandéla («Moving або «Страсті за Манделою»)
1993: Terre de femme («Земля жінок»)
Реалізація культурних проектів у Парижі та Гвіані:
Перший фестиваль «Зустрічі довкола метисного танцю, версія чорних африканців» (травень 2000р. у театрі Epée de Bois – Cartoucherie, Париж; листопад, 2000р. Кайєнна – зала Zéphyr). Другий та Третій фестиваль «Зустрічі» (листопад 2001р. та листопад 2002р. в Кайєнні).
Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.
Степан Процюк, спеціально для «ПіК України»
Культ молодості
Він присутній у нашому житті кожноденно. Усміхнені юні обличчя з рекламних біґбордів, не спотворені ні зморшками, ні одухотвореністю. Такі собі гермафродитні гурії, дівчата-унісекс. Звісно, реклама буває різною – і унісекс може змінюватися різними відтінками еротичності. Проте у кожному випадку існує те, що я називаю культом, експлуатацією чи навіть расизмом молодості. Мовляв, ось юні обличчя, юні господарі держави, юні творці бізнесу і мистецтва – вклоняйтеся їм і шануйте!
Навіщо Ющенкові потрібен Плющ?
Я двічі передивився виступ Президента на ICTV – один раз у прямому ефірі, інший у запису. Віктор Ющенко спробував аргументувати свій вибір спікера, який він одразу ж поширив на всю фракцію НУНС. Можливо я чогось не зрозумів, але логіки я не побачив.
