Будинок по вулиці Паньківській, 9 – де знаходиться музей Грушевського – міг би цілком виступити в ролі машини часу. Вже дорогою помічаєш, як, завертаючи на чергову вуличку (будинок знайти не так просто), сповільнюєш звичний міський темп і починаєш зацікавлено розглядатися довкола: квітники, бабці з котами, повна відсутність автомобілів... Аж тут і сам музей – дерев’яна затишна садиба, яка, здається, акумулювала любов усіх тих, хто доклався до її створення.

Таємниця бабусиної скрині, чи то пак, виставка «З бабусиної скрині» захована у невеликі кімнаті на третьому поверсі. Колись тут жили майстрині, чиї роботи – рушники, вишивки, прикраси – представлені сьогодні на огляд відвідувачів.

Ці жінки є далеким родичами Михайла Грушевського. Перша Грушевська, чиє рукоділля стало експонатами експозиції, була дружиною Марка Грушевського, чотириюрідного брата першого президента України. Її чоловік, священик з Чигиринщини, цікавився фольклором і збирав етнографічні матеріали. Марія також переймалася захопленням чоловіка: її стараннями було зібрано колекцію зразків вишивки села Суботова (того самого, де стоїть церков Богданова).

Вишивка праправнуки Марії Грушевської - Євгенії Головчанської. 1990-ті рр..

«Марію Іванівну Грушевську зараз назвали би першою леді села. – Пишається своєю бабусею її онука Валерія Грушевська. – Вона завжди ошатно вбиралася, була освіченою та цікавою. Перебувала в центрі всіх релігійних і культурних подій рідного Суботова, робила все для того, щоб зберегти народні традиції». Бабусину науку Валерія Грушевська вдосконалила у техніці вишивки бісером.

Серветка, вишиті донькою Марії Грушевської Тамарою та прикраси з бісеру, зроблені її онукою Валерією. 1950 – 1970-ті рр..

Її сестра Елеонора Коваль спеціалізується у мистецтві вишивання гладдю та низинкою. «Бабця викладала перед нами ряди зразків для вишивки (де тільки вона їх знаходила – щоразу нові!) і казала: «Вибирайте собі на весільний рушник». Добре, коли наші із сестрою смаки розходились, а коли співпадали?! Тоді могло і до сварки дійти. Та мама нас швидко втихомирювала: «О, та ви ще й на заручини рушників не наготували, а вже про весільні сперечаєтеся!», – пригадує жінка.

Сьогодні традицію вишивальниць роду Грушевських продовжує вже третє й четверте покоління жінок. Їхні роботи – це вишиванки, фіранки, покривальця для крісел та ясіки (маленькі подушечки). В орнаментах багато традиційних, народних мотивів (не дарма з них черпали натхнення українські авангардисти Казимир Малевич, Олександр Архипенко й Олександра Екстер), але не обійшлося без нововведень.

На вишиваних простирадлах, що кокетливо визирають з-під ляди скрині, – різнобарвні хлопчики й дівчатка, що тримаються за руки, котики та цуцики. Це дитячі роботи доньки Елеонори Коваль, виконані з дитячою безпосередністю та легкістю.

Усі ці делікатні речі для нас, хто належить до покоління комп’ютерів та глобальних брендів, – частина далекого і маловідомого світу. Доторкнутися до нього тепер можна тільки от в таких добрих родинних музеях. Втім, організатори виставки настроєні оптимістично: «Традиція така сильна, що не загине у жодних катаклізмах».

фото: Стас Алексєєв