На жаль чи на щастя, не відомо, але побачити старання колишнього латиша із індіанською зовнішністю вдалося дуже незначній кількості гостей «Цеху». До обіцяного афтерпаті в галереї протрималось заледве 15 людей.

«Ми захоплені в полон ілюзій, все, що коїться навколо нас – галюцинація. Але є шлях її позбутись. Ми можемо вивернути її навиворіт і побачити справжню реальність», – висловлює основну ідею свого проекту Кімо Арбас, відомий у світі як засновник гурту. Саме «вивертанням» він і займається.

У відео під назвою Inverted Hallucinations (воно дало назву усій акції) молода дівчина постійно повторює дві фрази. Перших п’ять хвилин це: «You look beautiful when you’re dead» («Ти добре виглядаєш, коли мертвий») – спочатку з усмішкою, далі з усіма можливими інтонаціями та виразами обличчя. При цьому глядача починає «ковбасити»: голос дівчини спотворюється, а її обличчя розмивається і перетворюється на сукупність райдужних плям – через використання соляризуючих фільтрів.

І от – галюцинацію вивернуто. Зворушливий образ дівчини з приємним голосом стає сукупністю плям, які видають фразу, що від самого початку малася на увазі: Do what you’re told! («Роби, що тобі сказано!»). Споживацька ідеологія наразі є улюбленою темою митців від contemporary art, які у різні способи обігрують нежиттєздатні образи, що нав’язуються затурканим реципієнтам реклами. («Вони показують нам хворих людей як образ краси», – каже Кімо). Для нього дівчина з Inverted Hallucinations – галюцинація, яка переслідує сучасного персонажа мегаполісу та торочить йому своє сакральне «You look beautiful when you’re dead».

Інша галюцинація Кімо – простір, у якому ми знаходимось. Показаний ним преформанс нагадував пізнання світу дитиною – коли все треба спробувати на дотик, усюди зазирнути: Арбас натхненно обмацував всі доступні в «Цеху» поверхні та деяких людей (благо, відвідувачі сучасних галерей вже звикли до подібного body contact), щось шукаючи та, вочевидь, ніяк не знаходячи. Все це відбувається на фоні знятих на відео двох зимових річок, які зливаються, та звуку, що це злиття супроводжує.

«У своєму перформансі я прагнув показати три форми пошуку: простору (я прагнув вийти за межі звичного обумовленого простору), релігії (поєднати язичництво та християнство) та звуку». Результатом останнього стали шаманські камлання у виконанні самого Кіма Арбаса. Найвразливіші з присутніх перейнялися ідеєю єднання з природою і замало не пішли у глибокий транс.
Американсько-латиському митцеві, здається, сказати є що: про пошуки Бога і свого „місця між вимірами”, про з’єднання річок і голос снігу, про рекламу і motherfucking місто, яке „руйнує мозок”. Тільки от слів він ще не дібрав, а те, на що поки спромагається його мистецтво, більше нагадує звуковий ряд невідомого походження. Залишається сподіватись, що наступного разу ми побачимось із мистецтвом Кімо Арбаса, а не скетчами до нього.

фото: Саша Єремєєв