Суто літературною нагородою премія стала у 1951 році. Проект курує Німецька академія мови та поезії. Премією Ґеорґа Бюхнера вона щорічно відзначає одного німецькомовного поета чи письменника за його вклад у національну культуру. Урочиста церемонія нагородження відбувається у місті Дармштадт, де народився Ґеорґ Бюхнер. З 2002 року грошова винагорода премії становить 40 тисяч євро.
Лауреати Премії Ґеорґа Бюхнера:
1951 – Ґотфрід Бенн (Gottfried Benn), 1886-1956, Німеччина
1952 – премія не присуджувалася
1953 – Ернст Кройдер (Ernst Kreuder), 1903-1972, Німеччина
1954 – Мартін Кессель (Martin Kessel), 1901-1990, Німеччина
1955 – Марія Луїза Кашнітц (Marie Luise Kaschnitz), 1901-1974, Німеччина
1956 – Карл Кролов (Karl Krolow), 1915-1999, Німеччина
1957 – Еріх Кестнер (Erich Kästner), 1899-1974, Німеччина
1958 – Макс Фріш (Max Frisch), 1911-1991, Швейцарія
1959 – Ґюнтер Айх (Günter Eich), 1907-1972, Німеччина
1960 – Пауль Целан (Paul Celan), 1920-1970, Австрія
1961 – Ганс Еріх Носсак (Hans Erich Nossack), 1901-1977, Німеччина
1962 – Вольфґанґ Кьоппен (Wolfgang Koeppen), 1906-1996, Німеччина
1963 – Ганс Маґнус Енценсберґер (Hans Magnus Enzensberger), нар. 1929, Німеччина
1964 – Інґеборґ Бахман (Ingeborg Bachmann), 1926-1973, Австрія
1965 – Ґюнтер Ґрасс (Günter Grass), нар. 1927, Німеччина
1966 – Вольфґанґ Гільдесгаймер (Wolfgang Hildesheimer), 1916-1991, Німеччина
1967 – Гайнріх Белль (Heinrich Böll), 1917-1985, Німеччина
1968 – Ґоло Манн (Golo Mann), 1909-1994, Німеччина
1969 – Гельмут Хайсенбютель (Helmut Heißenbüttel), 1921-1996, Німеччина
1970 – Томас Бернгард (Thomas Bernhard), 1931-1989, Австрія
1971 – Уве Йонсон (Uwe Johnson), 1934-1984, Німеччина
1972 – Еліас Канетті (Elias Canetti), 1905-1994, Велика Британія
1973 – Петер Гандке (Peter Handke), нар. 1942, Австрія, у 1999 році повернув призові кошти
1974 – Герман Кестен (Hermann Kesten), 1900-1996, Швейцарія
1975 – Манер Спербер (Manès Sperber), 1905-1984, Німеччина
1976 – Гайнс Пйонтек (Heinz Piontek), 1925-2003, Німеччина
1977 – Райнер Кунце (Reiner Kunze), нар. 1933, Німеччина
1978 – Герман Ленц (Hermann Lenz), 1913-1998, Німеччина
1979 – Ернст Майстер (Ernst Meister), 1911-1979, Німеччина, нагороджений посмертно
1980 – Крістіна Вольф (Christa Wolf), нар. 1929, Німеччина
1981 – Мартін Вальзер (Martin Walser), нар. 1927, Німеччина
1982 – Петер Вайс (Peter Weiss), 1916-1982, Німеччина, нагороджений посмертно
1983 – Вольфдітріх Шнурре (Wolfdietrich Schnurre), 1920-1989, Німеччина
1984 – Ернст Яндль (Ernst Jandl), 1925-2000, Австрія
1985 – Гайнер Мюллер (Heiner Müller), 1929-1995, Німеччина
1986 – Фрідріх Дюрренматт (Friedrich Dürrenmatt), 1921-1990, Швейцарія
1987 – Еріх Фрід (Erich Fried), 1921-1988, Австрія
1988 – Альберт Драх (Albert Drach), 1902-1995, Австрія
1989 – Бото Страус (Botho Strauß), нар. 1944, Німеччина
1990 – Танкред Дорст (Tankred Dorst), нар. 1925, Німеччина
1991 – Вольф Бієрманн (Wolf Biermann), нар. 1936, Німеччина
1992 – Ґеорґ Таборі (George Tabori), 1914-2007, Угорщина
1993 – Петер Румкорф (Peter Rühmkorf), нар. 1929, Німеччина
1994 – Адольф Мушґ (Adolf Muschg), нар. 1934, Швейцарія
1995 – Дурс Ґрюнбайн (Durs Grünbein), нар. 1962, Німеччина
1996 – Сара Кірш (Sarah Kirsch), нар. 1935, Німеччина
1997 – Г. Ц. Артман (H.C. Artmann), 1921-2000, Австрія
1998 – Ельфріда Єлінек (Elfriede Jelinek), нар. 1946, Австрія
1999 – Арнольд Штадлер (Arnold Stadler), нар. 1954, Німеччина
2000 – Волькер Браун (Volker Braun), нар. 1939, Німеччина
2001 – Фредерік Маурьокер (Friederike Mayröcker), нар. 1924, Австрія
2002 – Вольфґанґ Гільбіґ (Wolfgang Hilbig), 1941-200, Німеччина
2003 – Александер Клюґе (Alexander Kluge), нар. 1932, Німеччина
2004 – Вільгельм Ґеназіно (Wilhelm Genazino), нар. 1943, Німеччина
2005 – Бріґітта Кронауер (Brigitte Kronauer), нар. 1940, Німеччина
2006 – Оскар Пастіор (Oskar Pastior), 1927-2006, Німеччина, нагороджений посмертно
2007 – Мартін Мозебах (Martin Mosebach), нар. 1951, Німеччина
2008 – Йозеф Вінклер (Josef Winkler), нар. 1953, Австрія
Офіційна Інтернет-сторінка Премії Ґеорґа Бюхнера: http://www.deutscheakademie.de/preise_buechner.html
Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.
Степан Процюк, спеціально для «ПіК України»
Культ молодості
Він присутній у нашому житті кожноденно. Усміхнені юні обличчя з рекламних біґбордів, не спотворені ні зморшками, ні одухотвореністю. Такі собі гермафродитні гурії, дівчата-унісекс. Звісно, реклама буває різною – і унісекс може змінюватися різними відтінками еротичності. Проте у кожному випадку існує те, що я називаю культом, експлуатацією чи навіть расизмом молодості. Мовляв, ось юні обличчя, юні господарі держави, юні творці бізнесу і мистецтва – вклоняйтеся їм і шануйте!
Навіщо Ющенкові потрібен Плющ?
Я двічі передивився виступ Президента на ICTV – один раз у прямому ефірі, інший у запису. Віктор Ющенко спробував аргументувати свій вибір спікера, який він одразу ж поширив на всю фракцію НУНС. Можливо я чогось не зрозумів, але логіки я не побачив.
