Капетіпеди («головоногі»), полімасти («багатогруді»), поліпеди («багатоногі»), поліцефали («багатоголові»), торсебібі («подвоєнотілі»), вдосконалені кентаври – ось лише декілька істот, які населяють вигадану Івоном Таяндьє країну Таяндьє-ленд. Вони мають власне життя, пригоди та характери, у їхньому світі існують свої закони.

За ними, тіло може невтомно «вдосконалюватися»: розростатися вшир та вгору, обростати новими кінцівками, частково перетворюватися на летючі килими та зростатися із транспортними засобами. «На мій погляд, – ділиться художник, – нова фігура має бути фігурою нової людини – людини «вдосконаленої» у таяндьєлендському сенсі, тобто модифікованою, збагаченою, іншою».

фото: Стас Алексєєв

Мистецтво Івона Таяндьє не піддається класифікації: «наративний фігуратив», «поп-арт по-французьки», «коктейль коміксів, гумористичних малюнків, сюрреалізму та концептуального мистецтва» – ось лише декілька спроб його описати. Видатний мистецтвознавець, Таяндьє на всіх них реагує спокійно: аякже, адже за часи буття критиком сам устиг попрацювати з найбільшими світилами мистецтва ХХ століття. У відомому «Травневому салоні», секретарем якого він був близько сорока років, свого часу виставлялися Пабло Пікассо, Альберто Джакометті та Жоан Міро.

Кожен з них вніс свою лепту у формування стилю Таяндьє, однак жодного з них він не став сліпо копіювати. «Мені подобався спосіб, у який Пікассо малював профіль і анфас зразу, – розповідає літній (народився 1926 року) митець, –однак мене обурювало те, що він зовсім нехтував сучасним життям. Коли я запитав його: «Чому ти не малюєш літаки чи велосипеди, все те, чого не було у часи появи живопису, але є у нас?», він відповів: «Бо я займаюся мистецтвом». Така відповідь мене не задовільнила. Відтоді я вирішив сам почати малювати і зображати те, що вважав за потрібне». 

фото: Стас Алексєєв

І справді – на картинах Таяндьє всюди літаки, велосипеди, автівки. «Це тому, що для мене головне рух, – пояснює художник, – я й сам постійно рухаюся. Навіть уві сні я продовжую рухати ногами, аж це заважає моїй дружині». Рух тут у всьому. Жителі Таяндьє-ленду невпинно пересуваються, «удосконалюються», переплітаються. Зв’язані єдиною пуповиною неперервних ліній, вони, здається, доносять до нас голоси давніх жителів Південної Америки та Індії, голоси дитинства та нашого несвідомого. В кожному разі – голоси безпосередні та радісні. «Населяючи простір фігурами, – розповідає Івон Таяндьє, – я згадую слова давніх греків, вони казали: повітря заповнене богами. У моїх картинах не буває порожнечі, всі вони наповнені гамором».

фото: Стас Алексєєв

Таяндьє-ленд існує вже понад сорок років. А народився він із казок, які писав тоді ще активний мистецький критик (Івонові Таяндьє належать сотні критичних статтей, ряд монографій про митців (Міро, Сезана, Моне, Родена) та праця «Подорож ока» – про способи сприйняття мистецтва).

Всі казки починались зі слів: «Жінка народила дитину. Вона важила 3,300 – це нормально. Дитина мала очі, малесенькі вуста та два отвори, щоб дихати, була вона цілком круглою…» Ці історії перетворень «бульбашки», проілюстровані самим автором, стали основою для появи усіх дивовижних істот Таяндьє-ленду. Заповнивши уяву художника, новий світ захопив і інших. Один із французьких театрів навіть поставив виставу за мотивами картин Таяндьє – «Розіта в Таяндьє-ленді» (реж. – Боб Віллет).

фото: Стас Алексєєв

У ясних барвах та дитячій відкритості виставлених творів – такий оптимізм, що не піддатися його впливу майже не можливо. «Коли ми маємо добру уяву, то можемо перескочити будь-які неприємності», – впевнений митець. У свої 82 Івон Таяндьє так і сяє – бог свого барвистого світу, де неперервність лінії – синонім неперервності життя. «Я сподіваюсь, що ви посміхнетеся», – каже паризький вигадник – і сам заливається щирим сміхом.

Побувати в Таяндьє-ленді всі охочі зможуть до 18 травня.