фото: Стас Алексєєв

- Пані Франсуазо, Ви вперше в в Україні? Які Ваші враження?

- Київ чудовий. Раніше ми не знали України. Івон бував у Москві, а я – взагалі вперше у Східній Європі. У вас чудові ввічливі люди, такі зацікавлені – я просто зачарована.

- Хто запросив Вас до Києва? Чи це цілковито заслуга Французького культурного центру?

- Ні, все не так просто. У нас є двоє друзів у Києві, вони власники кафе «Вернісаж». Вони бачили багато робіт Івона, зокрема його велику колекцію на папері. Саме вони нам розповіли нам про Київський музей, зв’язались із Аленом Бенуа, агентом і біографом Івона, і так усе почалося…

- Чи давно Ален є агентом пана Таяндьє?

- Близько п’яти років. Він також і його біограф.

- Скільки робіт є у пана Таяндьє?

- Неймовірна кількість. Коло трьох тисяч – і це тільки полотна. А ще ж роботи на папері, картоні, на нотах, скрізь!

- Де постійно зберігаються роботи, виставлені тут, у Києві?

- Це ті роботи, які зберігаються у нього вдома. Він страшенно їх любить, це картини різних років, приурочені до різних подій. Ось, наприклад, цю («Народний фронт», 2006 – Авт.) картину він створив до 70-ї річниці Народного фронту у Франції, то була значна подія для усіх французів.

Історія бульбашки – на все життя

- Пані Франсуазо, скажіть, будь ласка, чи історія про жителів Таяндьє-ленду – одна і та ж? Чи кожна картина розповідає окрему історію?

- Є персонажі схожі, які повторюються, але роблять різні речі. Ходімте, я покажу Вам персонажів, які повторюються. Ось, наприклад, ця голова, яка обрамлює майже всі картини (наприклад, «Переді мною відчиняються всі двері», 1991 – Авт.). Кажуть, що це його профіль, він дуже схожий на Івона в молодості. Одного разу ми виставлялись в галереї, із власником якої ми не були знайомі. Коли ми прийшли, він сказав: «Доброго вечора, місьє Таяндьє». Ми здивувались: як він дізнався, що це Івон? Тоді він сказав: «Ви ж дивовижно схожі із Вашими персонажами! Це очевидно, що Ви їх автор». Всі вони живуть в його голові і виходять звідти схожими на нього.

- Ось і ці профілі – вони зображають самого Івона зі всіма персонажами, які населяють його уяву?

- Так, Ви маєте рацію. Ось Ви бачите велику голову і малесеньку шию, і це дивне тіло несе манюній літачок.

- А що ще він зображає постійно?

- Історію бульбашки. Він малює її щоразу у різних варіаціях, як тільки у нього з’являється вільне місце і його треба заповнити. Івон страшенно не любить порожнечі. Ось погляньте: тут істрія бульбашки виглядає так: жінка народила бульбашку, вагою 3,300 кг, як нормальна дитина. У неї були лише очі і ніс. А потім у неї виріс живіт, згодом – плечі, руки, ноги, і так далі. Далі вона росте у різних площинах, розростається, «вдосконалюється».

- Наскільки давня «історія бульбашки»?

- Івон почав малювати у 45 років, історія бульбашки почалась тоді ж. Вона була з ним із самого початку.

- І нічого не змінювалося?

- Ні, Таяндьє-ленд постійно живе з того часу. Там відбуваються свої події, з'являються нові персонажі, Івон їхній бог. Він вигадує їх і дає їм життя.

- А що головне для таяндьєлендців?

- Думаю, рух. Він не припиняється.

- А як пан Таяндьє поводиться із кольорами? Вони теж незмінні?

- Він завжди пише лише чистими кольорами, не змішує їх. У нього немає палітри. Він любить чисті радісні барви: жовтий, зелений, рожевий, блакитний. Чорного він не визнає та ніколи його не використовує. Не любить також білого – бо це вільний простір, а Івон не терпить порожнечі. Оця картина («Храм на березі», 1991 – Авт.) – порівняна рідкість: тут багато білого. Це не характерно для Івона.

Зі світу по нитці

- У роботах пана Таяндьє багато ієрогліфів (наприклад, «Язик голови та грудей», 1997 - Авт.)? Що вони означають? Чому пан Таяндьє їх використовує?

- Він обожнює характер японської каліграфії. Він часто бував у Японії, йому там страшенно подобається. А на картинах він використовує японські цифри - це датування.

- Пан Таяндьє говорить японською?

- Ні, знає лише кілька слів: добрий день, до побачення, дякую.

- В роботах пана Івона багато від мистецтва Південної Америки. Чому це так близько для нього?

- Це правда, багато майянського. Я рада, що Ви підмітили. Він не був знайомим із цим мистецтвом, а я - так. І коли я вперше побачила його роботи, я була вражена цією схожістю. Він багато мандрував, але у Південній Америці не був, а я там бувала часто. Коли ми познайомились (ми одружені 10 років, я його третя дружина), я розповіла йому про цю схожість, це було для нього несподіванкою.

- Напевне, важко жити з художником, він же постійно працює...

- Він живе своїми картинами, нічим іншим. Він працює денно і нічно, без їжі і питва. Він постійно шукає форму, фактуру. Але все це прекрасно, це просто прекрасно...