Виробництво: Франція, США
Режисер: Джуліан Шнабель
У головних ролях: Матьє Амальрік, Емманюель Сеньє, Марі-Жозе Кроз, Анн Консиньї.
Тривалість: 112 мін

Ще донедавна ти редактор модного журналу, батько трьох дітей, чоловік однієї прекрасної жінки і коханець (не менш прекрасної) іншої, а вже за якусь, невловну для тебе мить, — схоронений у скафандрі свого тіла, паралітик. Єдиним зв'язком із зовнішнім світом якого є ліве око. Одне моргання «так», два — «ні». Завдяки чудесам сучасної медицини, спеціальному алфавіту й особистій стійкості, прототипу головного героя — редакторові журналу Жану-Домініку Бобі, який опинився в такій ситуації, удалося розповісти світу відчуття людини, яка стала в'язнем власного тіла. Роман, написаний лівим оком померлого від пневмонії лише через декілька днів після того, як було видало книгу, Бобі, миттєво став у Франції бестселером. І відразу ж почалася битва за його екранізацію. Після певної боротьби це право дісталося Джуліанові Шнабелю. Художнику з кінематографічним мисленням або кінематографістові з художнім підходом. Це вже як хочете. Як би там не було, але те, що погляд Шнабеля нетривіальний, визнали всі. Навіть активні противники стрічки, що заявили про емоційний шантаж, якому піддається нещасний глядач.

фото: arthouse.ru

У художній іпостасі Шнабель прославився в кінці сімдесятих. Після Венеціанського бієнале 80-го року його було визнано однією з провідних фігур сучасного арту. За словами самого Шнабеля своїми роботами він намагався «занурити глядача в емоційний стан, який захопив би його цілком». Не відійшов він від цього принципу і зайнявся кінематографом.

Можливо, якби режисер не був ще й художником, не спало б йому на думку знімати картину оком головного героя. Ручна камера, яку, постійний оператор Стівена Спілберга Януш Камінські не спускав з плеча упродовж більшої частини двогодинного фільму, показує все в ракурсі, доступному паралізованому героєві. Для того щоб здійснити свій задум з якомога більшою правдоподібністю, Шнабель напнув на камеру шматок латексу і навіть приробив до неї "вії".

фото: arthouse.ru

Симпатичного і упевненого в собі редактора глянсового журналу Elle, чоловік трохи за сорок, під час заміської прогулянки на новому спортивному автомобілі дістав удар. Прокинувся він вже в лікарняній палаті під пильними поглядами серйозних лікарів і чарівних медсестер. На Бобі, який вийшов із коми, чекає неймовірна звістка. Після перенесеного інсульту, будучи повністю паралізованим, він лише випадком не перетворився на овоч, його свідомість функціонує так само, як раніше. Оскільки рухатися може тільки його ліве око, він повністю віддається витребенькам своєї уяви. Подорожі фантастичними, і невідомими досі, просторами внутрішнього світу — ось єдине, що залишається колишньому плейбоєві, щоб не збожеволіти. Витягаючи картинки з свого минулого, Жан-До по-новому вдивляється в себе самого. У те, яким він був і що робив, цілком переглядаючи своє ставлення до життя. Певна річ, міняти щось – надто пізно, та й неможливо в принципі, але це не каяння. Скоріше досада. Яка змушує згадати про крихкість нашого існування. Про те, про що багато хто з нас вважає за краще не замислюватися.

Блукаючи лабіринтами пам'яті, глянсовий мачо розуміє, те, який він бував, часом, несправедливий до людей, що були навколо. І що за позірна блискуча життєва повнота була тільки лушпинням. Підміна того самого, справжнього. Коли щастя - уже той факт, що ти можеш обійняти власну дитину.

фото: arthouse.ru

Біль, смуток, але не безвихідь — ось основне з тогою, що відчуваєш під час перегляду. Не можна назвати фільм надто вже життєствердним, але все-таки, багато в чому, це справжній гімн стійкості людського духу. Унікальне кіно, яке, незважаючи на спочатку трагічний сюжет, не переводиться ані на слиняві сентименти (хоча стримувати сльози і болісно глитати, вам доведеться не раз і не два), ані на пафосну моралізаторську жуйку, ані на маніпулятивну соціальну драму. Щось невловиме і зворушливе.

На окрему повагу заслуговує гумор, а саме — іронія, яка не полишає цинічного журналіста навіть у такій страшній ситуації. Цей фірмовий стиль тертого писаки, якому все дарма, навіть змушує усміхатися. «Коли я сів на дієту не думав, що це призведе до таких наслідків" – наморгує Жан-До, у прямому розумінні цього слова, своїй дружині.

фото: arthouse.ru

Як довідка:

Приз за найкращу режисуру Джуліану Шнабелю на Канському Кінофестивалі 2007
Приз за кращий зарубіжний фільм від Національної ради американських кінокритиків 2007
Премія "Люм’єер" за кращий фільм
"Золотий глобус" за накращу режисуру і "Золотий глобус" за накращий фільм на іноземною мовою
Премія BAFTA за найкращий адаптований сценарій
Премія "Незалежний дух" /Independent spirit award/ за найкращу режисуру і "найкращу роботу оператора"
Премія "Сезар" найкращому акторові (Матьє Амальрік)