«Коли я робив виставку «Українці», то розказував про неї всім знайомим, а також незрячим людям, які працюють у будинку, де знаходиться офіс моїх PR-партнерів, – розповідає Юрій Білак. – І тоді я зрозумів, що незрячі не зможуть побачити ці фотографія. Так було вирішено, що наступна моя виставка буде саме для них».

Юрій Білак (праворуч) Олегу Пінчуку: «Моя виставка буде для незрячих». фото: Саша Єремєєв

Ідея була чудова. Але, як виявилося, підготовка для її реалізації вимагала не тільки освоєння нових технік. Щоб зрозуміти, як незрячі можуть сприймати зображення, фотографу самому довелося на деякий час «стати» незрячим.

«Для цього я відвідував майстер-клас у комплексі Cité des Sciences et de l'industrie («Місто науки й індустрії»), де сліпих знайомлять з технікою, яка допомагає зчитувати зображення. Адже в них дуже чутливі пальці, оскільки вони читають шрифтом Брайля», – розповідає Білак.

До розробки фотографій для сліпих були залучені також спеціалісти з Лувру та музею д’Орсе. В Україні Білаку допомагав працівник Республіканського будинку звукозапису та друку Українського товариства сліпих Володимир Потєляхін, який є незрячим з дитинства. Щоб адаптувати звичайну фотографію у зображення для сліпих знадобилося кілька етапів: процес виявився трудомістким, адже фотографія містить багато деталей, які легко сприйняти зором, але виявляються зайвими або незрозумілими для сліпих.

Юрій Білак вирішив не робити спеціальний фоторепортаж для виставки незрячих, а відібрати фотографії з проекту «Українці»: щоб не підлаштовуватися і не робити різниці між зрячими та незрячими людьми. Із шести тисяч світлин в кінцевому результаті залишилося 60. Ще половину відсіяли спеціалісти. Таким чином, довелося розпрощатися з багатьма цікавими, як для ока зрячої людини, портретами – відмінні риси обличчя пальцями не прочитаєш.

Виникла проблема також із явищем перспективи. Так, на фотографії зі сходами Потьомкіна в Одесі чоловік на передньому плані – це велика фігура, а скульптура Ришельє, що знаходиться на задньому плані виявляється зовсім маленькою. Або на зображенні льодової дзвіниці, зведеної під час Водохреща: віддалена колона набагато менша за ту, що знаходиться ближче до нас. У випадку із дзвіницею об’єкт було вирішено подати у розрізі. А щоб пояснити, що зображено на фотографії з Одеси, залучили голос скульптора Олега Пінчука.

Звичайна фотографія. фото: Юрій Білак

І тактильна фотографія.

Біля кожного зображення є mp3-плеєр, кожен з яких містить трек, начитаний впізнаваними в Україні голосами. Про лемківську церкву розповідає Богдан Бенюк. Катерина Ющенко озвучує фотографію сім’ї, що молиться на Святвечір (фонд «Україна 3000» виступає одним із спонсорів виставки).

Озвучення фотографїї «Святвечір» у виконанні Катерини Ющенко можна прослухати з початку статті, скориставшись кнопкою «аудіо». фото: Саша Єремєєв

фото: Саша Єремєєв

Що зображено на фото з дзвіницею розказує співак і ведучий Vova-ZiLvova. Загалом, на 30 фотографій – 30 звукових файлів з голосами 18 відомих Українців. Хронометраж треків від 2 до 4 хв. Тексти невеликі й лаконічні, вони передають не тільки пізнавальну інформацію про зображення (наприклад, розповідь про унікальну дерев’яну архітектуру лемків), а й технічно допомагають зрозуміти зображення, пояснюючи, що горизонтальні лінії, це, приміром, сходи, а випукле зображення нагорі – скульптура.

фото: Юрій Білак

Тематика фотовиставки – українці, їхнє життя й традиції – була обрана свідомо, оскільки автор має намір показати її за кордоном і прорекламувати таким чином Україну. «Наскільки я знаю, в Україні це буде перша виставка для незрячих з таким підходом. І, думаю, перша в світі», - міркує Білак.

Хоча ідея показати сліпим візуальне й пластичне мистецтво втілюється в розвинених країнах в окремих проектах. Проте наразі це поодинокі випадки. Крім того, кожна така виставка відрізняється різними підходами й технічними прийомами.

Виставка тактильної фотографії «Доторкнутися і побачити» відкривається сьогодні і триватиме до 23 травня.

Персональний Інтернет-сайт Юрія Білака: ybilak.free.fr