Український журналіст і громадський діяч.
Народився 13 травня 1963 року в Львові, у сім'ї переселенців із Вінницької області.
У 1987 закінчив Львівський національний університет ім. Івана Франка (філологічний факультет). Працював на кафедрі української літератури.
Був одним із організаторів і активістів «Товариства Лева». Брав участь у створенні Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка.
1989 –– делегат Установчого з'їзду Народного Руху України.
У 1990–1994 рр. — депутат Львівської обласної ради народних депутатів, голова комісії з проблем молоді.
Від квітня 1989 року — організатор і редактор самвидавівської газети «Поступ», у 1990–1991 рр. — власний кореспондент журналу «Пам’ятки України» (Київ).
Від липня 1991 р. до квітня 1995 р. — головний редактор газети «Пост-Поступ» (Львів).
Травень–листопад 1995 р. — головний редактор інформаційних програм («Вікна», «Вікна у світ») Міжнародного медіа-центру «Інтерньюз».
1996 р. – стає головним редактором Телевізійного інформаційного агентства «Вікна».
Лютий 1998 р. –– червень 1999 р. — головний редактор новин на телеканалі 1+1.
Березень 1999 р. –– грудень 2000 р. — головний редактор щотижневого журналу «ПіК».
Від червня 2001 р. — президент громадської організації «Хартія 4».
З березня 2001 р. — директор українсько-польського журналістського клубу «Без упереджень».
У кінці 2001 р. став членом президії Громадський комітету опору «За правду», упродовж декількох місяців виконував обов'язки прес-секретаря Форуму національного порятунку. Проте внаслідок незгоди з діями деяких учасників ФНП залишив цю посаду.
Від лютого 2002 р. очолював незалежний проект «Громадське радіо». Добивався отримання ним ліцензії на мовлення, але безуспішно.
9 квітня 2003 року загинув в автокатастрофі неподалік від Києва.
Хобі
Був членом асоціації «Нова література», віце-президентом Асоціації українських письменників. Співавтор (разом з Володимиром Павлівим) культової книги «Енциклопедія нашого українознавства».
Сім'я
Після смерті Олександра залишилися дружина і чотири доньки –– Оксана (1986 р.н.), Соломія-Василина (1991 р.н.), Анастасія-Марія (1991 р.н.) і Орися-Домна (1991 р.н.).
Політичні зв'язки
У 1996 р. Кривенко стає радником прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, заступником керівника урядової прес-служби, входить до Експертної ради при керівникові уряду. Після відставки Лазаренка Кривенко також залишив державну службу. Брав участь у передвиборній кампанії партії Лазаренко «Громада».
Пам'ять
Щорічно 13 травня присуджується премія імені Олександра Кривенка українському журналістові за захист свободи слова. Цю церемонію супроводжує «Лекція Свободи» ім. Олександра Кривенка, з якою виступає представник української або міжнародної медіа-спільноти.
Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.



