 |
Історик, дослідник радянського і пострадянського простору.
Народився 25 квітня 1932 року в Парижі.
Закінчив паризький Інститут політичних студій. Викладав у різних французьких ліцеях.
1960 – 1964 рр. – працює у Національному центрі наукових досліджень (CNRS), готує першу докторську дисертацію.
З 1964 р. – працює у Школі вищих студій соціальних наук (EHESS).
Викладав у різних наукових установах: у Колумбійському та Рочестерському університетах Нью-Йорка, у вашингтонському Центрі Вільсона Інституту Кеннана, в Інституті Гувера Стенфордського університету, у британському Оксфорді.
Має два докторські ступені: доктора історичних наук та доктора філологічних і гуманітарних наук.
Член філософської секції Академії гуманітарних і політичних наук – однієї з п’яти академій, що входять до Інституту Франції.
Член редколегії журналу «Cahiers du monde russe» («Зошити російського світу»), член редакційної ради журналу «Commentaire» («Коментар»).
Політичні погляди
З 1951 року Безансон був членом Французької компартії. Проте вийшов з її рядів у 1956 році. Спонукала його до цього доповідь Микити Хрущова про злочини Сталіна. Згодом у своїй автобіографії вчений згадував, як йому було соромно за своє перебування у цій політичній силі. «Я сподіваюся, що весь час, який я витратив на дослідження російської історії і радянського комунізму, на їх вивчення і аналіз, буде зараховано мені як каяття» - напише він.
Праці (неповний перелік)
«Царевич, принесений в жертву» (1967)
«Історія і досвід людського «я» (1971)
«Виховання й суспільство в Росії» (1974)
«Психоаналітична історія» (антологія, 1974)
«Бути росіянином у ХІХ столітті» (1974)
«Короткий трактат совєтології для цивільної, військової і релігійної влади» (з передмовою Р.Арона, 1976)
«Інтелектуальні джерела ленінізму» (1977)
«Змішування мов» (1978)
«Теперішнє радянське і минуле російське» (1980)
«Анатомія одного привиду: політична економія реального соціалізму» (1981)
«Фальсифікація добра: Соловйов та Орвел» (1985)
«Генерація» (1987)
«П’ятниці» (1998)
«Заборонений образ, інтелектуальна історія іконоборства» (1994)
«Три спокуси в Церкві» (1996)
«До джерел сучасного іконоборства» (1998)
«Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність голокосту» (1998)
Джерело: інформація про Алена Безансона взята із вступу (автор - перекладач Тарас Марусик) до українського видання його книги «Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність голокосту», яке в Україні побачили читачі у 2008 році.
Про книгу «Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність голокосту» читайте у матеріалі: Безпам'ятство як «лихо століття»
Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.
Степан Процюк, спеціально для «ПіК України»
Культ молодості
Він присутній у нашому житті кожноденно. Усміхнені юні обличчя з рекламних біґбордів, не спотворені ні зморшками, ні одухотвореністю. Такі собі гермафродитні гурії, дівчата-унісекс. Звісно, реклама буває різною – і унісекс може змінюватися різними відтінками еротичності. Проте у кожному випадку існує те, що я називаю культом, експлуатацією чи навіть расизмом молодості. Мовляв, ось юні обличчя, юні господарі держави, юні творці бізнесу і мистецтва – вклоняйтеся їм і шануйте!
Навіщо Ющенкові потрібен Плющ?
Я двічі передивився виступ Президента на ICTV – один раз у прямому ефірі, інший у запису. Віктор Ющенко спробував аргументувати свій вибір спікера, який він одразу ж поширив на всю фракцію НУНС. Можливо я чогось не зрозумів, але логіки я не побачив.
