П’ять років, що минули відтоді, стишили емоції в обох суспільствах. Складні україно-польські стосунки воєнного періоду вже не викликають таких запеклих суперечок. Проте багато питань залишається відкритими. І левову частку білих плям доведеться усунути саме українським історикам. Про це, а також про дезінформації і спекуляції на дану тему – в інтерв’ю з радником в.о. голови СБУ з наукової роботи, співробітником Українського інституту національної пам'яті Володимиром В’ятровичем.

- Цього року виповнюється 65 років Волинської трагедії. П’ять років тому роковини відзначали на високому офіційному рівні. Чи можна сказати, що тоді були розставлені всі крапки над «і» у цій болючій темі?

- З політичної точки зору всі крапки були поставлені: відбулася зустріч президентів, відбулося відкриття пам’ятників в Павлівці, через кілька років – загиблим українцям у Павлокомі. Хочеться сподіватися, що цього року, незважаючи на бажання деяких політичних сил знову спровокувати дискусії, цього не станеться. Наразі не видно такої політичної напруги, як у 2003 році – це вказує на те, що українські і польські політики зрозуміли, що такі питання треба лишати історикам.

- В західноукраїнських ЗМІ пройшла новина про те, що 6 липня польський Сейм мав розглянути заяву щодо 65-х роковин Волинської трагедії, в якій йдеться про «геноцид поляків і українців», скоєний ОУН-УПА.

- Ця інформація – неперевірена. Як бачимо, дата минула (до речі, 6 липня – неділя, і чомусь розповсюджувачів цієї інформації не здивував факт засідання сейму в такий день), а такого засідання не було. Думаю, що мова йде про інформаційні провокації на цю тематику, зокрема, російські ЗМІ дуже легко розкидаються терміном «геноцид», якщо йдеться про польсько-український конфлікт на Волині. Натомість, коли мова заходить про мільйони жертв Голодомору 1932-1933 рр., на жаль, російським ЗМІ і владі це слово вимовити дуже важко.

Думаю, це такий інформаційний прийом, аби відвернути увагу від тих питань, які поєднують українців і поляків, можливо, бажання внести чергове непорозуміння, покликаючись на історію.

Відділ АК на тлі палаючого села. Сагринь, 9 березня 1944 р.

- На 10 липня у Польщі мала відбутися конференція на цю тему за участю українських і польських істориків. Яка мета цього заходу? Хто там буде з українських істориків?...

- На жаль, про цю конференцію є недостатньо інформації, і недостатньо залучено українських науковців, через що постраждає науковий бік події.

Тіла поляків – жертв атаки УПА. 16 червня 1944 р.

- Її мав патронувати президент Польщі Лех Качинський, але, за повідомленням польських ЗМІ, він відмовився від цього. Що, на Вашу думку, могло вплинути на таке рішення?

- Можливо, президент мав певні застереження щодо формату проведення цієї конференції. Такі конференції час від часу проходять: вже відбувся цілий цикл – 13 конференцій – під назвою «Україна-Польща: важкі питання». Останній етап відбувся кілька місяців тому у Львові, організатором був Інститут українознавства. З польського боку організаторами виступають Інститут національної пам’яті (Instytut Pamięci Narodowej), польські університети, а також Товариство колишніх вояків Армії Крайової (АК).

- Які білі плями польсько-українського конфлікту ще не досліджено? Де знаходяться документи, які могли би пролити світло на спірні питання?

- Протягом останніх років, особливо на піку суспільної увагу до цієї проблеми у 2003 році, з’явилося багато публікацій. Але більшість з них – дуже емоційно забарвлені і, відповідно, далекі від історичного розуміння цієї проблематики. Як з українського, так і польського боку. Зараз історики повинні виконати свою місію: опираючись на документальні дані, безпристрасно підійти до проблематики і дати оцінку: звідки і чому виник той конфлікт. У першу чергу треба віднайти максимальну кількість джерел. З польського боку це вже частково зроблено: опубліковано значну частину документальних джерел. Є ґрунтовні праці: наприклад, Гжегож Мотика «Так було в Бещадах» або «Українська партизанка». Багато написав ветеран АК Владислав Філяр. Польська історіографія до деякої міри стимулює українську: з’являється польська публікація, а потім українська як відповідь. Щодо узагальнюючих українських монографій, можна назвати тільки одну – Ігоря Ілюшина «Волинська трагедія 1943 року». Є також збірники статей різноманітних конференцій, які проходили на цю проблематику. На жаль, українські книги виходять дуже малими накладами. Все питання у фінансуванні.

Але повертаючись до польсько-українського конфлікту. Тут варто також визначитися із хронологічними рамками – неправильно звужувати все до Волині і 1943 року. Він географічно і хронологічно був значно ширший: починався в 1942 р. на Холмщині, потім Волинь у 1943-му, 1944-45 рр. – Галичина, 1945-47-ий – Надсяння і Холмщина аж до акції «Вісла».

Відозва УПА до поляків. 17 липня 1943 р. (взята з архіву СБУ).

Думаю, що деякі польські дослідники і політики свідомо виокремлюють Волинь 1943 року для того, щоб показати як жертву виключно польське населення: адже на Волині значно більше загинуло поляків, ніж українців: хоча би тому, що кількість польського населення була неспівмірно менша, ніж українського, якого було 15% від усього населення Волині. Натомість коли візьмемо ширший аспект, то бачимо рівність протистояння між поляками і українцями, приблизно рівну кількість жертв з обох сторін. Але у будь-якому випадку українським дослідникам залишається знайти ще багато документів і ввести їх у науковий обіг. Дуже багато цих документів міститься в архівах Служби безпеки України.

Цього року десь за кілька місяців ми закінчуємо роботу над збірником документів, присвяченому проблемам польсько-українського конфлікту. Це спільний проект Українського інституту національної пам’яті, СБУ і Центру досліджень визвольного руху. Книга показуватиме різні його етапи, починаючи із 1942 року і закінчуючи 1947-им. Там є дуже цікаві документи: зокрема, українського підпілля, протоколи про ліквідацію українських сіл польськими силами, протоколи про акції, що проводилися українським підпіллям проти поляків, списки загиблих українців... Абсолютна більшість цієї інформації ще не використовувалася науковцями. Опублікувавши ці матеріали, ми зробимо суттєвий вклад у розуміння генезису цієї проблеми.

Продовження розмови читайте в «ПіК України» завтра.

Фото з книги «УПА: історія нескорених»