
Виробництво: Іспанія
Режисер: Хуліо Медем
Сценарій: Хуліо Медем
У ролях: Мануела Велес, Шарлотта Ремплінг, Бебе
Рік: 2007
Тривалість: 118 хв.
«Артхаус Трафік» пропонує зануритися у літню спеку разом із свіжим культовим кіно. Хоча новий витвір 43-річного режисера, який входить до трійки «героїв іспанського кіно» (Бігас Луна, Педро Альмодовар и Хуліо Медем) – продукт відверто немасовий. У літній період всім хочеться легкості й свіжості, і в кінотеатр ходять прохолодитись, а не перейматись глобальними проблемами людства. Відтак «Бентежна Анна» на касовість не претендує. Втім, це ще одна причина переглянути цей фільм.
Сюжет картини пробуджує спогади про «Робінзона Крузо», «Тарзана в Нью-Йорку» та X-files. Все це в «Бентежній Анні» подається з іспанською пристрастю та непередбачуваними сюжетними поворотами.
![]() |
фото: okino.org |
Отже, Анна (Мануела Велес), юна жителька острова Ібіца живе на радість собі і своєму таткові в печері на березі моря. Вона носить дреди, володіє фарбами та не має жодних комплексів (Анна більшість часу гуляє в чому мати народила). Дівчина малює на стінах печери «віртуальні» двері та потішається з тих, хто «купується» на їхню «справжність», торсаючи за причеплені до розфарбованої стіни ручки. Крапку у її безтурботному житті ставить француженка-меценат (Шарлота Ремплінг), яка пропонує дівчині переїхати до мадридської школи-пансіонату для обдарованої молоді. Ласа до пригод, Анна залишає батька та відчалює у лоно цивілізації. Як виявиться згодом – не лише назустріч новим людям та подіям, але й своєму несвідомому.
В несвідомому Анни вживаються сотні її попередніх інкарнацій. Серед них – й індіанська жінка-вождь, і мешканка сахарської резервації, і француженка, яка підкорює Еверест. Усіх їх поєднує одне – насильницька смерть у юному віці, до того ж, з вини тих, кого вони кохали найбільше і заради кого ризикували життям. Як підсумує подруга Анни: «Всі чоловіки за своєю природою – ґвалтівники, а всі жінки – курви. Тільки й того».
![]() |
фото: okino.org |
Разом із режисером ми стаємо свідками численних перевтілень Анни: з гармонійної дикунки із наївним поглядом до провінційної офіціантки і готельної повії. Дівчина змінює одяг і зачіски, вислови та погляди, але не зраджує двом речам: Йому і живопису. Вона пише крейдою – світлі й наївні твори. До речі, це біографічна деталь: картини, використані для зйомок стрічки, написані сестрою Медема – Анною, якій присвячено весь фільм. Дівчина померла перед початком зйомок.
«Бентежна Анна» – фільм, для якого сюжет – лише третина чи й п’ята частина того, чим він заворожує. Нерівний, фактурний фільм із розломами і підвищеннями від першої сцени до фіналу нагадує більше американські гірки, ніж рівну дорогу. «Бентежний» Медем нерівним голосом розповідає про тисячолітні утиски жінок чоловіками, про безнадійну жертовність перших у безкінечних війнах других, про надію, пристрасть і невиправдану смерть. Жінка Медема (як, до речі, і Альмадовара) – вічна розмінна монета у кривавих іграх чоловіків. Майстер магічного реалізму (саме так окреслюють творчість режисера) навіть підбирає для цього протистояння «титульну» метафору: на самому початку фільму яструб вбиває білу голубку.
Дивитись чи не дивитись «Анну» – справа, як завжди, приватна. Якщо ви готові сумніватись та вникати у підвалини європейської культури, а також зануритись у вервицю диких перетворень чужого несвідомого – цей фільм саме для вас.

Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.





