Днями в музеї Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам'ятників історії, культури та заповідних територій (вул. Трьохсвятительська, 8) побільшало цінних експонатів.

Повернення одинадцяти фрагментів колишнього оздоблення Михайлівського храму – справжня подія для України. Адже ще 10 років тому сама думка про це здавалася фантастичною. І от після тривалих українсько-російських переговорів лід рушив: у 2001 році в Україну повернулося 4 фрески, а у 2004-му – ще сім. Останні перебували у гіршому стані та потребували значної реставрації. «Реанімацією» фресок зайнялися визнані фахівці: Анатолій Остапчук, Валерій та Анатолій Тарнавські. Відновлення творів тривало наступні чотири роки.

На загальний огляд фрески виставили 15 липня – до 900-річчя Михайлівського Золотоверхого собору.

фото: ukrcenter.com

Нагадаємо, що сучасний Михайлівський храм – реконструкція зруйнованої радянською владою пам’ятки давньоруської архітектури. Михайлівський Золотоверхий став жертвою розвою радянської архітектурної думки: будівлю «зчистили» задля місця під гігантську Урядову площі. Зламавши опір українських науковців, «раціоналізатори» підірвали собор. Це сталось у квітні 1937 року. В повітря висадили шедевр давньої архітектури: храм славився тим, що це була остання сакральна споруда в Києві, для оздоблення якої використовували мозаїки (надалі церкви прикрашали лише фресками та іконами).

Михайлівський Золотоверхий монастир, фото ХIХ ст. фото: litopys.org.ua

Перед остаточним зруйнуванням Михайлівського українським науковцям дали кілька місяців на те, щоб врятувати найцінніші оздоби храму. «Пусть любители старья поторопятся, а то не успеют», – крилата фраза, що супроводжувала тоді руйнування храму. Науковці працювали як могли: за незначний час вдалося зняти та відповідно запакувати значну частину фресок та мозаїк. Робота продовжувалась і нелегально: коли дозвіл на зняття шедеврів давньоруського мистецтва вже не діяв. Твори перенесли у Державний український музей (тепер – Національний художній музей України) та Софійський заповідник.

Вже 1936 року почали зникати перші фрески. У той же час вони з’являлись у закритих фондах Третьяковської галереї. Про це стало відомо більш, як півстоліття по тому: музейники не повідомили не лише український, а й центральний уряд. Ще частина шедеврів, серед яких славетна мозаїка «Дмитро Солунський», перекочувала в Росію 1937 року. Їх під приводом Всесоюзної виставки вивезли в Третьяковку і більше не повернули.

Сьогодні керівництво Третьяковської галереї не вважає за потрібне відгукуватись на заклики українських вчених повернути унікальні мозаїки. А от передані фрески – це колишня власність іншого великого музею: петербурзького Ермітажу. Туди вони потрапили після війни: вивезені в Німеччину цінності з Михайлівського, тоді ж частково повернулися в Україну (11 фрагментів).

Варто підкреслити, що передані з Ермітажу 11 фресок – далеко не найцінніші з творів, що колись прикрашали стіни Михайлівського Золотоверхого. Українські експерти не втрачають надії побачити в Києві й решту. А поки – пишаються першою перемогою. «Російській стороні дуже нелегко давалось це рішення, – каже кандидат історичних наук Сергій Кот, – але вона його таки зробила і повернула наші культурні цінності. Це мусить відзначити українська громадськість».

Розмову з науковцем Сергієм Котом про детективну історію зникнення михайлівських фресок і мозаїк із Києва читайте тут: «Сергій Кот: Третьяковка відібрала найкращі мозаїки Михайлівського собору».

фото: Саша Єремєєв