Сучасні українські мистецтвознавці наголошують на «українськості» головної російської святині – Владимирської ікони, спираючись на первісне місце її перебування та початкову назву – Вишгородська. Зрозуміло, що російські мистецтвознавці та теологи вважають «вишгородський» період просто незначним початковим відрізком історії ікони.
Але яким не був би сьогоднішній статус Вишгородської (Владимирської) ікони, її історія цікава і непроста.
Ікона, написана святим Лукою
«Великий українець» Ярослав Мудрий відзначився неабиякою старанністю у справі «охристиянення» Русі. Продовжуючи розпочате батьком, Володимиром Ясним Сонечком, Ярослав підтримував тісні зв’язки із Візантією – головним наставником Русі у наверненні до християнства. Вступивши на престол 1019 року, київський князь орієнтувався здебільшого на візантійське мистецтво.
Збудований за його велінням храм Мудрості Божої, чи Софії, мав за зразок Софію Константинопольську. Мистецьке оформлення Софії Київської, її славетні мозаїки та фрески є віддзеркаленням величі візантійського храму.
За часів Ярослава Мудрого іконописання також цілком перебувало під впливом Візантії. Багато в чому це пов’язано із відчуттям «даності» ікони: її розглядали як Божий дар, що прийшов разом із християнством, а отже з-за кордону. Саме візантійськими за походженням є найдавніші ікони, що були свого часу втрачені для України та стали національними святинями інших держав: серед них найважливіші Вишгородська (Владимирська, сьогодні перебуває в Росії) та Белзька (Ченстоховська, сьогодні перебуває в Польщі).
 |
| Владимирська (Вишгородська) чудотворна ікона Богоматері |
Ікона Богородиці Елеуси (з гр. «замилування») прибула до Києва з Константинополя близько 1136-го року. За переказами, її написав сам євангеліст Лука на дошці зі столу, за яким трапезувало Святе Сімейство: Спаситель, Богородиця і праведний Йосип. Оповідають, що Божа Мати, побачивши цей образ, проказала: «Від сьогодні вшанують мене всі роди. Благодать Рожденного від Мене і Моя хай буде з цією іконою».
Припускають, що після «дання» у Київ, ікона певний час перебувала в Десятинній Церкві чи Софійському Соборі. Достеменно відомо лише те, що постійним місцем її зберігання був Вишгород – одна з резиденцій київських князів. Звідси й назва – Вишгородська чудотворна ікона Богоматері, адже вже за часів перебування у цьому місті образ став чудотворним.
Вже незабаром поголос про дивовижну ікону пішов далеко за межі Вишгорода, ікона стала й ласим шматком для грабіжників – і то не абияких.
Вишгородська ікона стає Владимирською
1155-го року князь Андрій Боголюбський задумав перенести столицю на північ. Він напав на Київ, зруйнував частину міста, пограбував храми та викрав чудотворну ікону із князівської резиденції.
Так Вишгородська ікона потрапила до Владимира на ріці Клязьмі й дістала назву Владимирської. В 1395-му році її як святиню перевезли до Москви для захисту міста від військ Тамерлана. У день привезення Елеуси до Москви Тамерлан без видимих на те причин відступив – і це стало ще одним із див ікони.
Згодом образ повернули у Владимир, а в 1480 році знову відвезли у Москву. Тут відбулося ще кілька дивовижних заступництв Богородиці. Одне з них – дивовижний відступ татар на чолі із ханом Ахметом на ріці Угрі (1480 рік). Відтоді 6 липня відзначається як свято Володимирської ікони.
Від 1913-го року вона зберігалась у Третьяковській галереї в Москві як музейний експонат, а 1993-го року її повернули Московському Патріархатові й відтоді вона зберігається в церкві Ніколи в Толмачах (храмі-музеї) при Третьяковській галереї.
Сьогодні від первісного зображення на іконі залишились лише лики Богородиці та маленького Христа, все інше – результат численних реставраційних робіт, пізніших замалювань. Вважається, що автором одного із них був славетний іконописець Андрій Рубльов.
Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.
Степан Процюк, спеціально для «ПіК України»
Культ молодості
Він присутній у нашому житті кожноденно. Усміхнені юні обличчя з рекламних біґбордів, не спотворені ні зморшками, ні одухотвореністю. Такі собі гермафродитні гурії, дівчата-унісекс. Звісно, реклама буває різною – і унісекс може змінюватися різними відтінками еротичності. Проте у кожному випадку існує те, що я називаю культом, експлуатацією чи навіть расизмом молодості. Мовляв, ось юні обличчя, юні господарі держави, юні творці бізнесу і мистецтва – вклоняйтеся їм і шануйте!
Навіщо Ющенкові потрібен Плющ?
Я двічі передивився виступ Президента на ICTV – один раз у прямому ефірі, інший у запису. Віктор Ющенко спробував аргументувати свій вибір спікера, який він одразу ж поширив на всю фракцію НУНС. Можливо я чогось не зрозумів, але логіки я не побачив.
