
Лідер списку – Данія. Причому народ цієї країни вже довгі роки очолює список головних щасливчиків планети. За данцями – Швейцарія і Австрія, замикає список африканська трійка – Конго, Зімбабве і Бурунді.
Уперше вчені вирішили не тільки дізнатися, хто щасливий за всіх, а й як мінялася ситуація з плином часу. Проаналізувавши дані щодо 52 країн, починаючи з 1981 року, з'ясувалося, що жителі 40 країн стали ще щасливішими, і лише у 12 показник щастя знизився. «А раніше ми виходили з того, що показник цей відносно стабільний», – говорить Рональд Інгльхарт з Університету Мічігану (США).
Коефіцієнт розраховується виходячи з відповідей на два запитання: «Ви дуже, достатньо, не дуже щасливі або зовсім нещасливі?» і «Наскільки Ви задоволені сьогоднішнім життям?». Отримані показники дозволяють скласти індекс як щастя, так і задоволеності.
Міжнародні соціологи констатують, що найбурхливіше зростання обох показників спостерігається у посткомуністичному світі, в тому числі й в Україні. «Ці країни мають у принципі низький індекс, – говорить Інгльхарт. – Але після краху системи минуло вже багато часу, добробут людей виріс, тож і індекси ростуть».
У багатих країнах щасливих більше, ніж у бідних – однозначно констатують учені. Подтверджують цей факт і українські соціологи. «Для багатьох людей успіх безпосередньо асоціюється з матеріальною спроможністю», – говорить в інтерв'ю «ПіК України» директор Українського інституту соціальних досліджень Ольга Балакірєва. А оскільки українці за останні роки стали значно багатшими, то й щастя у них додалося. Дуже щасливими навесні цього року себе назвали 16% дорослого населення України, достатньо щасливими 64%, не дуже щасливими 18% і зовсім нещасливими всього 1%. «Аж до минулого року зростав сегмент тих, хто відчуває себе не дуже щасливим, - говорить Балакірєва. – Сьогодні ситуація протилежна, але це ще не тенденція – відсоток зростання щасливих дуже малий». Тому вчені світового масштабу злегка помиляються, називаючи зростання українського щастя бурхливим.
Для щастя українцям, за словами Балакірєвої, не вистачає впевненості в завтрашньому дні і майбутньому своїх дітей. Цим вона пояснює той факт, що скептиків серед співвітчизників стає більше саме в активному віці. А на початку епохи незалежності найменш щасливими себе почували українські пенсіонери. Не дуже оптимістично налаштована і українська молодь. Дуже високий в країні відсоток тих, хто впевнений у неможливості досягти успіху власними силами.
У тексті використані матеріали Spiegel-Online (http://www.spiegel.de/).

Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.



