Нонна Мордюкова не належала до найулюбленіших моїх артистів. Але вона була однією з тих, ким я захоплювалася. Що би там не казали, але теперішня гвардія акторів Росії (та й України) не виблискує талантами. Зовсім інша справа – зірки кінематографу радянських часів. Це як небо і земля: небо – плеяди яскравих і загадкових сузір’їв, земля – тьмяний відблиск небесних зірок.
Захоплення Мордюковою виникло у ранні 1990-ті, вже після того, як вивчила її напам’ять у «Діамантовій руці» та насміялася з ролі простакуватої мамаші у «Рідні». Фільм «Комісар» став враженням: надто сильним, щоб переступити через нього, навіть за умови, що я мало що зрозуміла в тій картині. Дівчинці-підлітку було все одно до делікатного семітського питання (трагедія, блискуче висвітлена Роланом Биковим) і до того, що картина 20 років припадала пилом у кінотеках. Враження справила зіграна Нонною Мордюковою жінка-комісар, чий образ відразу навіює асоціації із «конем на скаку» і «горящей избой». Та, що зупинила би і ввійшла би, якось так розм’якла, розтеклася від однієї звістки про те, що стане мамою. Безпорадність перед найприроднішим для жінки – материнством – зачепила ще й тим, що, здавалося, що ця красива й сильна жінка просто сповнена любов’ю, яку боїться випустити назовні. На «Берлінале-1988» ця картина отримала «Срібного ведмедя». Наступного року Мордюкову номінували на російську «Ніку» за роль Клавдії Вавилової.
«Комісар» був знятий у 1967 році. За чотири роки з’явився фільм «Російське поле», де Нонна Мордюкова зіграла разом зі своїм сином Володимиром Тихоновим. У 1990-му син трагічно загинув. Не склалося і подружнє життя із красенем радянського екрана В’ячеславом Тихоновим... Ось так легко перераховувати-перегорати інтимні події в житті знаменитості, і як важко тій знаменитості залишатися у скляній вітрині публічності...
У 1990-х ми бачили Мордюкову на екрані хіба в старих добрих ролях: «Проста історія», «Одруження Бальзамінова», «Вокзал для двох». Нонна Мордюкова не довіряла молодим режисерам, не знімалася в серіалах, за що я їй дуже вдячна: не можна бачити сильну актрису в безликій мильній опері! Не просила вона ролей і у визнаних метрів кінематографа. Горда козачка, родом із Донецької області, яка не соромилася свого невміння і незнання, грубуватого голосу і безпосередньої вдачі, готова цуратися жіночності й виступати в маскулінних образах.
Ховатимуть Нонну Мордюкову у середу на Кунцевському кладовищі. А нам залишиться тендітна дівчинка («Молода гвардія»), принципова жінка («Комісар») і проста баба («Рідня»). Я дякую їй, що вона вчила нас бути різними і не соромитися себе.
Анастасія Алєксєєва, «ПіК України»
Змінити думку Європи
З передпрем'єри фільму «Імпорт-експорт», який зараз демонструється в київських кінотеатрах, (реж. – австрієць Ульріх Зайдль) я вийшла вкрай злою. Режисер показав таку гротескову вбогість нашої країни, таке іржаве й неоковирне життя, що мені, яка тут живе, складно було повірити.
Тарас Прохасько, спеціально для «ПіК України»
Жага знання
Це був справжній прорив української літератури в Австрію. Певна, зрештою, відповідь на запити культурної україноманії, яка переймає саме тепер австрійських інтелектуалів та читачів.
Артур Фредекінд
Серп і молот – страх і голод
Тоді в село прийшов національний розбрат, якого Бог не бачив. Всі розповідали жахи один про одного, тільки про росіян говорили тихо й шанобливо. Їх боялися – як Сталіна. Проте обидва росіянина – двоє братів, померли з голоду. Євреїв вимерла половина. Українці – всі. Німці – на чверть.
Навіщо Ющенкові потрібен Плющ?
Я двічі передивився виступ Президента на ICTV – один раз у прямому ефірі, інший у запису. Віктор Ющенко спробував аргументувати свій вибір спікера, який він одразу ж поширив на всю фракцію НУНС. Можливо я чогось не зрозумів, але логіки я не побачив.
