Покидати літак, відчуваючи страх і радість вільного падіння, відчувати струмінь вітру, що б'є в груди... Десантників у суспільстві завжди було прийнято вважати представниками однієї з найбільш романтичних і ризикованих професій, а в армійських колах цей рід військ часто називають елітарним. Не дарма їхній девіз – «Ніхто, окрім нас».

У суботу, 2 серпня, в Україні відзначали День аеромобільних військ – правонаступників повітряно-десантних військ СРСР. Цього року також виповнюється 100 років від дня народження ідеолога радянських десантників, українця Василя Маргелова. Під його командуванням вдалося послужити й головному засновникові АМВ України, першому начальникові управління аеромобільних військ, нині полковникові у відставці Вікторові Савечку. В інтерв'ю «ПіК України» він розповів про те, чим не догодила українцям «радянська» назва, скільки українських хлоп'ят мріють стрибати з парашутом і чи вдасться зберегти десанту минулу романтику в НАТО.

- У СРСР війська називалися повітряно-десантними, в Україні стали аеромобільними. Звідки нова назва і чим не догодило старе?

- Нову назву було продиктовано новим застосуванням Збройних Сил України. Воно передбачає використання повітряно-десантних військ у посадковий спосіб, а не тільки парашутний. Хоча запитання «Чому?» я віддавна хотів поставити одному з начальників Генштабу генералові Живиці. Доктрина, ухвалена тоді, була вже не наступальною. А одним із головних завдань застосування ВПВ є якраз наступальні операції. Тому стали вважати, що це викличе відчуття агресії з боку України. Але це нелогічно, адже ракетні комплекси з ядерними боєголовками нічого не викликали!
Над нами одразу жартувати почали: і автомобільними, і аеродебільними називали. Хоча зараз одна бригада повернула колишню назву — стала повітряно-десантною.

- Наскільки важко було «запускати» український десант?

- Проблеми були практично у всьому. Наприклад, у 1992 році, коли формування ЗСУ тільки починалося, одразу ж виникли проблеми із забезпеченням парашутами. У всіх парашутних систем закінчилися терміни експлуатації. Та й не було навіть установи, яка могла дати «добро» на продовження цих термінів. Плюс величезний опір чиновників — ці війська розвивати не хотіли так, як у СРСР. «Нагорі» хотіли залишити по одній бригаді «показушних» військ. Елітними військами вже було прийнято вважати внутрішні війська. Та й зараз так само.

- Що відбувається з військами нині й що буде з ними після реформування армії?

- Повітряно-десантні або аеромобільні, цей рід військ існує й існуватиме. Хто б не керував армією, він не зможе знищити такі війська. Наразі в країні майже сім тисяч десантників. У результаті реформ вони переходитимуть на нові стандарти, нову штатну структуру. Але скорочувати їх не збираються. У зв'язку з потенційним вступом до НАТО вже навіть проводиться експеримент — одну з бригад аеромобільних військ оснастили за кращими світовими стандартами. Це нові для України засоби десантування і доставки до місця ведення бойових дій.

- Ви сказали, що десантники втратили свою елітарність в Україні. У чому ж головна причина?

- Причин дуже багато. Одна з них у тому, що в СРСР ці війська були в прямому підпорядкуванні у Верховного головнокомандувача. А тут їх понизили до такого стану, що за штатно-посадовими розписами в них полковником тільки один начальник управління може бути. Зараз навіть немає жодної частини центрального підпорядкування. Ну й плюс невигідно потенційним партнерам з деяких блоків мати сильний компонент в українських військах. У того НАТО має свої війська і свої завдання.

- І що треба зробити, щоб повернути десантникам минулу потужність?

- Спершу, повернути це пряме підпорядкування. Адже навіть в Указі Президента України записано, що це резерв Верховного Головнокомандувача.

- Хто готує українських десантників і чи хочуть сучасні солдати ними стати?

- Тільки факультет аеромобільних військ Інституту сухопутних військ у Львові. Хлопці хочуть там навчатися. Але кількість місць обмежена. Набір мінімальний. З переходом на контрактну службу немає достатніх умов, щоб контрактник нормально служив. Є в окремих частинах. Причина проста. Коли буде достатнє фінансування аеромобільних військ, тоді будуть і нормальні умови для служби.
Але щодо підготовки — у Львові вищий клас. До мене й зараз багато хто звертається з проханням допомогти підготуватися до вступу на цей факультет.

- А Ви ще стрибаєте з парашутом?

- Звичайно. Пару місяців назад стрибав на аеродромі «Чайка».
Хочу привітати всіх, хто носив і носить блакитний берет, з професійним святом. Бажаю вам здоров'я і успіху!