 |
– Як Ви гадаєте, причини закриття «Новинаря» у тому, що це – україномовне видання?
– Одразу зрозуміло, що було складено неправильний бізнес-план. Жодне видання за рік навіть «на нуль» не може вийти, тобто в цьому випадку не можна говорити про неприбутковість проекту. До того ж, говорити про те, що видання не прибуткове через те, що воно україномовне, нонсенс.
Звичайно, KP Media неправильно вчинив, позиціонувавши «Корреспондент» як батьківський, а «Новинар» як дочірній проект.
Відкриваючи у такому великому холдингові як KP Media новий журнал, треба було б одразу знайти рекламодавців, щоб цей журнал протримався на плаву більш ніж рік. Якщо склалася справді критична ситуація, слід було би поставити перед редакцією низку запитань, поміняти менеджмент, шукати внутрішні шляхи виходу з кризи хоч би від трьох місяців до півроку. Можливо, колектив зміг би запропонувати інший проект у межах цього холдингу. У нас немає жодного дитячого, гумористичного, науково-популярного журналу, тобто є маса незайнятих ніш, де мова абсолютно не головне. Словом, усе це можна було зробити без скандалу, без образ щодо журналістів і колег.
Погодьтеся, не дуже приємно чути, що все україномовне непопулярне й збиткове, про те що «Тиждень» – на черзі. Насправді якісний продукт завжди прибутковий.
У випадку з «Новинарем» власник холдингу Джед Санден пішов найпростішим шляхом, він просто закрив проект. Але, як відомо, найпростіший шлях не завжди найкращий на полі українських тижневиків.
Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.
Степан Процюк, спеціально для «ПіК України»
Культ молодості
Він присутній у нашому житті кожноденно. Усміхнені юні обличчя з рекламних біґбордів, не спотворені ні зморшками, ні одухотвореністю. Такі собі гермафродитні гурії, дівчата-унісекс. Звісно, реклама буває різною – і унісекс може змінюватися різними відтінками еротичності. Проте у кожному випадку існує те, що я називаю культом, експлуатацією чи навіть расизмом молодості. Мовляв, ось юні обличчя, юні господарі держави, юні творці бізнесу і мистецтва – вклоняйтеся їм і шануйте!
Навіщо Ющенкові потрібен Плющ?
Я двічі передивився виступ Президента на ICTV – один раз у прямому ефірі, інший у запису. Віктор Ющенко спробував аргументувати свій вибір спікера, який він одразу ж поширив на всю фракцію НУНС. Можливо я чогось не зрозумів, але логіки я не побачив.
