
Виробництво: Франція
Рік: 2007
Режисери: Ісмаель Феррухі, Коррін Ґарфен, Джоана Хаджитомас, Халіл Джорейдж, Ізільд Ле Беско, Ян Ле Ґаль, Сафі Неббу
Сценарій: Ян Ле Ґаль
У ролях: Ельза Зільберштейн, Ізільд Ле Беско, Емманюель Берко, Клотільд Ем, Жюлі Ґайє, Віржіль Леклер, Анн Бенуа, Максим Журавльов, Макс Реноден
Тривалість: 80 хв.
Фільм «Дитинства» – спільний проект семи французьких режисерів та молодої продюсерки Лоренс Дартос. Шість короткометражних кіноісторій із життя шести дітей, які згодом стали режисерами, що залишили свій неповторний слід у світовому кінематографі.
Хоча більшість з цих імен маловідомі українцям. Фріц Ланґ, Орсон Уеллс, Жак Таті, Жан Ренуар, Альфред Хічкок, Інґмар Берґман. Можна закластися, що упізнаваними є здебільшого два останні прізвища. Таким чином, компанія-прокатник «Артхаус Трафік» вирішила здійснити лікнеп серед київської публіки. І експеримент вартий того, щоб стати його учасником.
Творці проекту «Дитинства» пішли за схемою Фройда. Якщо певна творча одиниця вважається геніальною, то зародки цієї геніальності слід шукати у конкретній ситуації у глибокому дитинстві.
Якщо Хічкок відомий як батько горора, то в підлітковому віці, коли формується чоловіча натура хлопчика, з ним обов’язково мала статися неприємна ситуація: наприклад, деспотична мати обмежувала пухкенького Альфреда у їжі та не найкращим чином упливала на його статеве дозрівання. «На мою роботу вплинули інтуїція і виховання, такі важливі в житті чоловіків», – скаже якось Хічкок. Саме на таких крилатих фразах, вимовлених режисерами, і базується кожна з історій проекту «Дитинства». Хоча, як стверджує український прокатник, кожна з цих історій – плід режисерської уяви: все могло бути так, а могло і не бути.
Для шведського генія Інґмара Берґмана переломним моментом, на думку режисера Сафі Неббу, стало народження сестри Марґарети. «Коли у мене з’явилася сестричка, я зрозумів, що привілеєм дитинства є свобода від страху і постійне відчуття радості», – цитує вона Берґмана.
У кожній із кінозамальовок автори намагалися відтворити особливу манеру зйомок режисера: так ніби кіно про себе він знімав сам, уже будучи дорослим. Наприклад, як у серії про Хічкока.
Досить контраверсійним виглядає фільм про Жака Таті, класика французької комедії. Таті, чиї фільми змушували кіноглядачів хапатися за животи, у картині про себе показаний «гидким каченям», довгов’язим незграбою, який вибивається із загального плану свої однолітків. Над його неприкаяним блуканням у стінах строгої школи хочеться навіть заплакати.
![]() |
| Жак Таті (у центрі, другий ряд) - довгов’язий незграба в уяві молодих французьких режисерів. |
![]() |
| Жак Таті прокрадається коридорами школи. |
Набагато світлішою виглядає картина про Жана Ренуара, сина художника Огюста Ренуара. Але і чарівний рудоголовий Жан переживає свою велику трагедію у казковому смарагдовому лісі.
![]() |
| Рудоголове чудо - Жан Ренуар. |
Усіх персонажів картини єднає не тільки професійне покликання. Всі вони народилися або виховувалися на початку ХХ століття, на зламі епох. Fin de siecle. Старе й консервативне мало залишитися позаду. Нове й неординарне слід було винайти у майбутньому. Хто ж, як не вони, повинні були взяти на себе тягар геніальності?
«Дитинства» – не є великим чи неповторним проектом, який змушує раз по разу перекручувати певні сюжети в голові. Це швидше скетч, замальовка, спроба зафіксувати увагу на, здавалося би, ланцюжку незначних моментів, які в подальшому іменують словом з великої букви – «Випадок».
![]() |
| Інґмар Берґман у дитинстві (на другому плані). |
![]() |
| Режисера Альфреда Хічкока сформувала деспотична мати. |
Фото: arthousetraffic.com

Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.








