Бойові дії на Кавказі повертають нас у часи холодної війни. Тоді, правда, вона точилася на віддалених територіях країн Азії і Африки, тепер же – в одній з колишніх радянських республік. Світ знову розділений на два табори, – Захід і Росію, – однак цього разу кордон між ними далеко не такий чіткий, як колись.

Світ шокований не стільки самими бойовими діями, – зрештою, ситуація в Абхазії і Південній Осетії залишалася напруженою постійно, – скільки неадекватно масивним втручанням Росії. Кремль заявляв про те, що Росія не залишиться осторонь у разі виникнення бойових дій, але у «захисті російських громадян, які проживають на території Південної Осетії» Москва зайшла занадто далеко. Що може протиставити маленька Грузія великій потузі?

Перебуваючи у стані війни, Грузія і Росія ведуть боротьбу також на інформаційному поприщі. Як і в плані озброєння, Москва виявляється тут незрівнянно більш потужною. Через свої засоби масової інформації Кремль розповсюджує пропаганду не тільки в самій Росії, але і в Україні та багатьох інших республіках колишнього СРСР. Більш того, англомовний інформаційний телеканал Russia Today орієнтований на західну аудиторію, також транслює позицію Кремля. Та варто звернути увагу не тільки на інформаційні потужності Росії, але і те, як вона їх використовує.

У своїй пропаганді Росія грається з критично важливими поняттями, не гребуючи називати чорне білим і навпаки. Так, бомбування грузинської території і руйнування міст Кремль називає «миротворчою діяльністю». Офіційно він має на це право, адже російські війська діють на Кавказі під (хоча і не жорстким) наглядом ООН. Більш того, за словами Володимира Путіна, Росія займалася миротворчістю на Кавказі завжди. Треба розуміти, у тому числі коли захоплювала його. Зі свого боку, російський президент Дмитро Медведєв назвав жахіття, спричинені грузинськими військами, нічим іншим, як геноцидом. В інших офіційних російських джерелах грузинський обстріл Цхінвалі зображується як «етнічні чистки» в Південній Осетії. На цьому тлі варто пригадати, з яким завзяттям Росія закриває очі на жахіття Голодомору, протестуючи проти будь-якого згадування геноциду. Судячи з повідомлень російських ЗМІ, в розгортанні війни винні США і Україна, які продають Грузії зброю.

Підміною понять Москва дискредитує сам вид миротворчої діяльності, прирівнюючи її до свавілля. Росія нещадно критикувала сили НАТО за бомбування Белграду у кінці 90-х, але зараз діє нічим не краще. Після цього Москва не матиме права звинувачувати країни НАТО у війні проти режиму Мілошевича.

Однак відповідальність за те, що на Кавказі розгорнулася повномасштабна війна між Грузією і Росією, лежить також на країнах Заходу. Грузія несе розплату за те, що свого часу Захід не спромігся зайняти жорстку позицію щодо російської діяльності на Кавказі. Точніше – протидіяти підтримці росіянами сепаратистів у Грузії. Уже багато років російський миротворчий контингент діє в регіоні як провідник інтересів Кремля. Те, що російські «миротворці» займалися постачанням зброї сепаратистам і контролювали потоки контрабанди, давно є секретом полішинеля. Однак усі заклики Тбілісі замінити контингент на міжнародний знайшли тільки негучне схвалення Заходу, але не рішучі дії щодо цього. У грі на Кавказі Захід знав про козирі в руках Москви, але нічого не зробив, щоб їм протидіяти. Російський козир спрацював у потрібний момент. Увага світової громадськості прикута до Олімпіади, у США у розпалі вибори.

Кремль вдався до нагнітання ситуації у сепаратистських регіонах Грузії після визнання незалежності Косово, проти якого Москва різко виступала. Однак тут Росію навряд чи можна звинуватити у підступності. Кремль застерігав, що незалежність Косово означатиме прецедент, який може повторитися у інших країнах. І Москва зробила все, щоб так і сталося. Це зовсім не значить, що Захід мав піддатися позиції Кремля. Навпаки, сказавши «А», країни Заходу мали сказати «Б», тобто докласти усіх дипломатичних зусиль для того, щоб мінімізувати підривну діяльність росіян на Кавказі. Однак сам Захід виявився розколотим у ставленні до подій у Грузії. Так, у той час як США і Британія різко засудили дії Росії, Німеччина непрямо підтримала Кремль.

Війна у Грузії – це показова відповідь Росії на діяльність Заходу на Балканах. У свідомості російських лідерів це доказ того, що Москва повернулася на світову арену як сильний гравець. Як доказ цього, Росія встановить в Абхазії і Південній Осетії маріонеткові режими і, можливо, у перспективі включить їх до свого складу. Звісно, на прохання мешканців цих республік.

Наразі Захід неспроможний захистити Грузію, адже має занадто мало важелів тиску на Росію. Вашингтону Кремль потрібен у переговорах з Іраном, а Західна Європа, особливо Німеччина, боїться втратити постачальника енергоносіїв. Тому далі гучних заяв з боку західних країн мова не піде. Так, Грузія опинилася сам на сам зі значно більшим ворогом.

Росія може використати тактику, подібну до тієї, яку випробовує на Кавказі, стосовно України. Тому українське керівництво має якнайретельніше проаналізувати цю можливість. Звісно, Україна значно більша за Грузію, але позиції Кремля тут не менш стійкі. У сепаратистських республіках Грузії Росія роками видавала мешканцям російські паспорти, це тепер дає їй змогу прикритися захистом своїх громадян. У Криму такого не було, але цього і непотрібно, проросійські настрої на півострові підігрівають російські ЗМІ, численні неурядові організації та, зрештою, самі українські політики. До того ж, у Криму базується російський флот, який при нагоді може взяти на себе «миротворчу місію». Також на півострові є численні козацькі угрупування, які у разі виникнення конфлікту зможуть стати силовою опорою Кремля на українському півострові.

Росія відчула карт-бланш після того, як на саміті НАТО у Бухаресті Захід дав Україні і Грузії зрозуміти, що швидкого членства в альянсі не буде. Саме тому події в Грузії мають стати сигналом для НАТО надати Києву План дій щодо членства в НАТО на наступному, грудневому, саміті. Досвід Грузії показав, що інакше може бути пізно.