Всяка війна має свої цілі. Іноді їх вінчає перемога, проте бувають випадки, коли поставлені цілі досягаються незалежно від результату військових дій. Ми маємо справу саме з таким випадком. Незалежно від того, як буде розділена Південна Осетія (навіть якщо Грузії доведеться відмовитися від своїх домагань взагалі), доводиться констатувати, що Міхаїл Саакашвілі програв військову кампанію, але виграв свою війну. Війну, що має мало спільного з «відновленням конституційної єдності країни». І цілі цієї війни дещо відрізняються від захоплення Південної Осетії.

Мета 1: Ослаблення внутрішньої опозиції. Незважаючи на переконливу перемогу в дострокових президентських виборах, опозиція викликала досаду Саакашвілі. Деяких опозиціонерів він навіть називав агентами Кремля. Зараз, а також найближчими роками президентові Грузії навряд чи варто побоюватися контактів опозиції з Росією. Дотоді, доки не висохне кров загиблих грузинських солдатів, грузинське суспільство подібні контакти не зрозуміє і не підтримає. Навпаки, за наявною інформацією Грузія переживає сплеск патріотизму, а опозиція оголосила мораторій на протистояння з владою. «Так створюються великі нації», сказав Саакашвілі. Можливо, але за патріотизм і велику націю Саакашвілі заплатив життями своїх солдатів, російських миротворців і мирних громадян Осетії. Причому, не питаючи на те їхньої згоди.

Мета 2: Відволікання від внутрішніх проблем. аакашвілі став президентом понад чотири роки тому. За цей час ми чули тільки про два безперечні успіхи в Грузії: реформу ДАІ і успішну боротьбу з організованою злочинністю. Проте весь грузинський народ не може працювати в ДАІ (не секрет, що грузинські Даїшники не беруть хабарів через високої зарплати). Переважна ж більшість населення живе вкрай бідно. Зрозуміло, це не є виключно провиною Саакашвілі. Проте дивує, що в цій ситуації грузинський президент не жаліє грошей на армію. Так, за даними ЗМІ витрати на армію 2007 року становили $576 млн – це 4,9% ВВП країни. І це на тлі безробіття, яке за офіційними даними коливається в районі 13-14%, а за неофіційними – як мінімум удвічі більше.

Грузинська армія – це контрактні військові, люди, для яких військова справа – професія. Одна з небагатьох професій, які зараз цінуються в Грузії. Вибір простий: або ти воюєш, або ти безробітний. Доведення свого народу до такого вибору заслуга (і мета) саме Саакашвілі.

Мета 3: Вступ у НАТО. У цьому Україна і Грузія дуже схожі. У обох країнах президенти прагнуть вступити в НАТО від моменту приходу до влади. Але їм цього зробити не вдається через активну протидію РФ. Для подолання російської позиції обом країнам бракує скандалу, ситуації, в якій би Росія виглядала не кращим чином: агресивною імперією, яка загрожує суверенітету сусідів. Найпростіший спосіб, що дає потрібний результат, – прикордонна провокація з подальшим звинуваченням Росії у неадекватному застосуванні сили. Військова операція, яку провела РФ у Південній Осетії у відповідь на дії Грузії (цілком прогнозований варіант подій), дала Саакашвілі непереборний аргумент вимагати вступу до НАТО. Світова спільнота, яку відволікли від приємного перегляду Олімпіади кадрами кривавої бійні, навіть слухати заперечення Росії не стане. Адже абсолютно «очевидно», що Грузія потребує захисту від Росії. І ніхто не почне згадувати і розбиратися, хто ж почав цю бійню, і хто розраховував на удар у відповідь.

Що ж у сухому залишку? Грузія, ймовірно протягом року, вступить у НАТО. Рейтинг Саакашвілі навряд чи сильно зміцниться, але з іншого боку опозиція буде завдавати йому значно менше клопоту. По-перше, критика легко може бути інтерпретована як проросійська риторика (з усіма випливаючими наслідками). По-друге, в післявоєнних умовах населення толєрантно ставиться до наявних соціально-економічних проблем. Також цілком варто чекати збільшення фінансової (в т.ч. на військові цілі) допомоги з боку Америки. І не тільки фінансової. По суті, після останніх подій Саакашвілі для російської сторони перестав існувати. Між Грузією і Росією раніше були взаємні образи і нерозуміння, а зараз – кров.

Що ж до Південної Осетії... Можливо, Мікаїлу Саакашвілі вдасться відстояти території з грузинським населенням. Якщо ж ні, то це стане необхідною платою за досягнуту мету.