«ПіК України» вже звертався до ювілейної теми Української гельсінської спілки. Власне, ювілей припав на 7 липня 2008 року, коли 20 років тому, у 1988-му, на 50-тисячному мітингу у Львові було оголошено про створення УГС та оприлюднено «Декларацію принципів Української Гельсінкської Спілки». Але урочистості з нагоди розпочалися тільки цими днями. Святкова частина запланована на сьогодні: збір учасників, концерти, промови, читання і вшанування відбудуться в «Українському домі».

Початок же святковій акції заклала учорашня конференція у київському «Будинку вчителя». 90 років там засідала Центральна рада УНР. Паралелі невипадкові. Й цим, й тим історичним персонажам висувають прогнозовані звинувачення. Адже в історії й політиці завжди багато не вдається, там завжди треба лавірувати між Сциллою і Харибдою, уміти пройти між крапельками дощу і йти на відверті компроміси – з однодумцями, ворогами, совістю.

Незважаючи на всі здобутки УГС, її головним активістам закидають гріх «угодованства», неспроможності взяти й утримати владу, розпорошення в таборі демократичних сил. Хоча центральні постаті організації з цим, звісно, не погоджуються.

«Ми стратегічних помилок не зробили», – говорить голова УГС Левко Лук’яненко. Його підтримує і Богдан Горинь. В структурі УГС він очолював Львівську обласну організацію. Обидва політв’язні – і Лук’яненко, і Горинь – були серед десятка тих угеесівців, які у березні 1990 року потрапили до Верховної Ради УРСР.

Богдан Горинь.

Богдан Горинь висловлює твердження, з яким погоджуються всі, хто знайомий з історією УГС: вони великою мірою доклалися до здобуття Україною незалежності. «Ми вважаємо, що УГС одна з найсвітліших сторінок в українському визвольному русі, – стверджує депутат ВР 1990-1998 рр. – З допомогою активістів Гельсінської спілки була написана і прийнята Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р. – Ред.) – краща з усіх, які були прийняті в інших республіках. У нашій передбачено, що Україна має право мати власні збройні сили, а також зовнішні зв’язки, незалежні від союзного центру. Далі – Акт про державну незалежність України (Акт проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 р. – Ред.). Члени Української гельсінської спілки також доклали чимало зусиль, щоби була прийнята Конституція України».

На тому, що не вдалося, Богдан Горинь не акцентує увагу, зауважуючи просто, що «очевидно, не все вдалося втілити до кінця». Відповідальність деякою мірою він покладає на нинішній парламент України, що складається з покоління, далекого від історії визвольних змагань та УГС зокрема, і котре нездатне продовжити справу націонал-демократів. Проте наскільки тут провина сучасного покоління можна судити з огляду на те, яким чином влада опинилася в руках людей, далеких від національної ідеї, і на те, що у Верховній Раді України залишився лише один угеесівець Ярослав Кендзьор, особа досить провокативна.

А от на думку Лук’яненка, єдиний недолік у роботі угеесівців – те, що Всеукраїнське товариство політв’язнів і репресованих не відіграло покладеної на нього ролі.

Левко Лук’яненко.

Наскільки ідеї та історія УГС не актуальна молодим українцям можна було зрозуміти з учорашньої конференції. Зібрання в актовій залі «Будинку вчителя» нагадувало зібрання ветеранів, незаслужено призабутих сучасниками. І владою. До слова, тією владою, яка вважає себе наступницею українських демократів початку 1990-х. З представників владних структур на Конференції УГС оголосили присутність пана Бойка із Секретаріату Президента України. Проте чи був він у залі так і не з’ясувалося. На оплески пан Бойко (на сайті Секретаріату значиться тільки один Бойко – Юрій, радник Президента) не піднявся.

Молоду кров на конференції представляли хіба що журналісти. Але Левка Лук’яненка це ніби й не засмучувало. Це святкування наших членів, зауважив він: «І хочу підкреслити, що історія УГС – це 2,5 роки. У травні 1990 року ми скликали з’їзд УГС і перейменували в Українську республіканську партію».

На святкування 20-річного ювілею угеесівці запросили і своїх колег із закордону – Росії, Естонії, Польщі, Грузії. Останнього гостя, з огляду на гарячі події в кавказькому регіоні, вітали найтепліше. Таріел Гвеніашвілі – колишній політв’язень (засуджений на чотири роки за антирадянську діяльність) і нині активіст товариства «Меморіал». З УГС його пов’язує дружба з Олесем Шевченком, який очолював Київську обласну організацію.

Як і колись за часів головування в Грузії Шеварднадзе, так і тепер за часів Саакашвілі, пан Гвеніашвілі залишається в опозиції. «Я не підтримував Саакашвілі. Але після цих подій протистояння опозиції до президента припинилося», – каже він, підкреслюючи, що останні події згуртували націю.

Таріел Гвеніашвілі.

Отак, у роздумах про минуле й теперішнє проходила ювілейна конференція УГС. Ухвалювали заяви, роздавали грамоти, готувалися до святкування сьогодні.

А в коридорах «Будинку вчителя» тим часом проникав підступний сум. Вони – це вже дійсно історія. Особливо зважаючи на те, що час – невблаганний і він уже встиг забрати декого з кращих. В’ячеслав Чорновіл, Сергій Набока, Надія Світлична, Микола Руденко, Зиновій Красівський, Опанас Заливаха, Петро Марусик. Нація насправді дрібніє. І важко не погодитися з Левком Лук’яненком про вагу цих людей для України: «Ми окрема категорія громадян. Ми боролися за незалежність, якою зараз користуються».