Вільгельм Габсбург – Василь Вишиваний

18 серпня виповнюється 60 років з дня загибелі архикнязя Вільгельма у Києві, хоча місце його поховання й по сьогодні невідоме.

Вільгельм Габсбург є одним із найцікавіших у нашій історії «політичних» українців. Представник двох відомих європейських родів Габсбургів-Лотарингів й племінник найвідомішого австрійського імператора Франца-Йосифа без перебільшення сьогодні може слугувати символом європейської України.

Сімейне фото архікнязів Габсбургів-Лотарингських, 1896 р. Вільгельм - на руках матері Марії-Терезії.

Пізнання України архикнязем розпочалося в 14-літньому віці, коли підліток втік із дому (на той момент сім’я проживала у польському містечку Живець), щоб особисто пересвідчитись у тих міфах, які йому доводилося чути про українців. Подорожі Гуцульщиною з одного боку розчарували юнака, адже йому не вдалося побачити «диких» людей, про яких в батьківському домі розповідали поляки. А з іншого – природа й люди залишили свій слід у душі Вільгельма. Пізніше, навчаючись у військовій академії, він з власної ініціативи почне факультативно вивчати українську мову, а під час Першої світової війни вдосконалюватиме її із солдатом-українцем.

Під час Першої світової війни.

А у 1921 році у нього вийде збірка віршів «Минають дні». Наведемо зразок цісарської поезії:

До зброї! До зброї, стрільці!

Товаришів рідних згадайте,

Що мріють про волю в холодній землі, —

Всі сили до бою з'єднайте!

***

О хмари, що в сторони рідні йдете,

Гуцулів від мене вітайте -

О птиці, що в гори на південь пливете

з вітанням від них повертайте.

Після навчання, у 1914 р. Вільгельма Габсбурга призначають на службу до 13-го уланського полку австрійської армії. Любов вояків, які в основному походили із Золочівщини (що на Львівщині), до свого командира проявилася у дарунку – вишиванці. І Вільгельм досить часто вдягав її під військовий однострій. Фотографія архикнязя у вишиванці, яка з’явилася 4 лютого 1917 року у «Віснику Союзу Визволення України», спричинила появу прізвиська «Вишиваний». Випадкове ім’я стало набутим для австрійського княжича: після цього сам Вільгельм Габсбург назвав себе Василем Вишиваним. Під цим ім’ям він приєднався до Директорії і під ним же отримав з рук Симона Петлюри звання полковника.

Вишиваний у вишиванці.

Генерал УНР Михайло Омелянович-Павленко пізніше згадував про цю унікальну постать в українській історії: «Моя думка, що зовсім не романтизм і не якісь особливі егоїстичні, політичні комбінації приваблюють до нашої справи полк Вишиваного, а щось більше, і настільки істотне, що навіть наша мілітарна і політична поразка не зупиняє його при всяких можливих випадках виступати завжди… в обороні нашої справи. Коли в Європі українство було синонімом «большевизму другого сорту», – архикнязь завжди прикрашував себе нашою національною стрічкою».

Друкується вперше - митрополит Андрей Шептицький і Василь Вишиваний. Фото з архіву ченця Василя Стеця (УГКЦ).

Українці тричі хотіли бачити його на українському престолі. Вперше, коли він перебував на Півдні України: тоді як керівник групи «Архикнязя Вільгельма» він командував Українськими Січовими Стрільцями. У 1940-х роках, під час допитів у радянському Києві, Вільгельм згадував: «Визнаю, що 1918 року, будучи в Україні, окупованій з'єднаними німецькими та австро-угорськими військами, в м. Запоріжжі, в якості начальника гарнізону цього міста, зустрічався з генералами Болбочаном, Гнатівим і Петрівим, котрі мені пропонували об'єднати українські війська і згодом повалити владу Скоропадського та очолити Український уряд. Однак, я від цієї пропозиції відмовився.» І хоча архикнязь не погодився на це, його кілька разів викликали з поясненнями до Відня та Берліну, а далі усю військову групу, в тому числі й січових стрільців перекинули на Буковину...

На Буковині, очікуючи проголошення ЗУНР, буковинці та галичани прагнули висунути Габсбурга на керівника нового державного утворення. Проте, Вільгельм повівся як дисциплінований військовий: на вимогу уряду ЗУНР він добровільно покинув військо й переїхав до монастиря отців Василіан у Бучачі. Галицькі керівники вірили, що цим кроком позбудуться авторитетного політичного конкурента. Хоча сам архикнязь не виявляв амбіцій щодо керівництва Україною, надаючи перевагу військовій службі для українського народу.

Полковник УНР Василь Вишиваний.

Після невдачі визвольних змагань представник династій Габсбургів як український громадянин на ім’я Василь Вишиваний опиняється у Відні. Там він не лише не припиняє цікавитись українською політикою, але й гостро засуджує польську анексію Галичини. Це, в свою чергу, призвело до повного розірвання стосунків із батьками.

Фото на посвідченні 1947 р.

«Не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина»

Зокрема, відповідаючи на відкритий лист батька він писав: «…стверджую, що я не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, – все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й іншій родині, чи ні».

Те, що представник Габсбургів так захопився українською справою й зайшов настільки далеко, що навіть проміняв своє ім’я та прізвище, – є унікальним випадком й особливим свідченням його посвяти. Але ще більше вражає, що в час поразки визвольних змагань, перебуваючи у злиднях та поза суспільним визнанням, Вишиваний не відрікся українства й в пізніші роки, налагодивши власний бізнес, він допомагав політично та матеріально українській еміграції.

Вільгельм Габсбург перед смертю. 1948 р.

Український політичний діяч, письменник та дипломат Євген Онацький свого часу написав про Василя Вишиваного слова, які й сьогодні не втрачають актуальності: «..Варто пригадати собі постать цього ідеаліста-романтика, що знайшов в Україні свою прибрану ідейну батьківщину, а в українській визвольній ідеї стільки приваби й справедливості, що заради неї пірвав був усякі зв’язки з своїм батьківськім домом, віддавши свою молодість, багатства, титули, знайомства, родинне тепло тій чарівній прекрасній Україні, що розпачливо боронилася від брутального напасника, тоді як чимало її рідних синів байдуже до того придивлялися…. а то й допомагали напасникові».

P.S. У видавництві «Темпора» готується книга про Вільгельма Габсбурга-Василя Вишиваного – «Український патріот з династії Габсбургів» (Юрій Терещенко, Тетяна Осташко).

Фото: uk.wikipedia.org