На минулих вихідних російський президент таки поставив свій підпис під Договором про припинення вогню між Грузією та Росією. Михайло Саакашвілі підписав його ще у п’ятницю. Цей лаконічний, конспективний «план миру» із шести пунктів, окрім нагальних вимог про відмову від використання сили, припинення будь-яких військових дій і забезпечення доступу до населення гуманітарної допомоги, містить двозначні й туманні формулювання, які російська сторона може вправно використати для пролонгування своєї військової присутності на території Грузії.

Фото EPA

Сьогодні, 18 серпня, Медведєв пообіцяв почати виведення російських військ із Грузії. Згідно з договором, російські війська повинні повернутися на ті позиції, які вони займали до 8 серпня 2008. Проте за ними зберігаються миротворчі функції не лише на території Південної Осетії, але й у буферній зоні на грузинській території поблизу кордону з Осетією. При цьому грузинським військовим фактично відмовлено в миротворчій ролі, оскільки вони, так би мовити, себе скомпрометували. Одразу ж виникає питання про ступінь компрометації своєї миротворчої місії самими росіянами, але це є тема для окремої дискусії.

Тиск Заходу

Звичайно, шановні міжнародні посередники в особі Ангели Меркель та Ніколя Саркозі поспішили запевнити Грузію і світ, що все це не дає жодних підстав росіянам зберігати й зміцнювати свою військову присутність на території Грузії. Але що ж це значить на практиці? Справді військові підуть, а їм на зміну прийдуть миротворці? Це є не більше, ніж дипломатична гра слів і термінів. Якщо на невизначений термін на території Грузії залишатимуться «миротворці», це означатиме ніщо інше як реальну, матеріальну військову присутність росіян. На підтвердження цього вчора Кондоліза Райз в інтерв’ю Fox News висловила сумніви щодо належного дотримання росіянами своїх обіцянок про виведення військ із території Грузії.

Фото EPA

Фото EPA

З боку останніх вже пролунала заява, в якій вкотре відбито настирне прагнення російського топ-політикуму відшуковувати аналогії між своїми діями та діями американських візаві. Константин Косачев, голова комітету Держдуми із закордонних справ, сказав журналістам, що росіяни виведуть свої війська лише тоді, коли загроза застосування військової сили Грузією проти невизнаних республік повністю минеться. Далі депутат заявив: «Якщо ви поставити аналогічне питання: коли американські війська полишать Ірак, - то відповідь буде зрозумілою: коли в Іраку будуть гарантії миру на безпеки. Та сама відповідь має бути дана й в цій ситуації». Варто нагадати, що американські війська присутні в Іраку з весни 2003 року, і досі там щодень гинуть мирні жителі, а реальне врегулювання ситуації в країні видається чимось вельми примарним.

Також слід пригадати, як Михайло Саакашвілі неодноразово просто таки волав про потребу відправлення в Осетію та Абхазію незалежних міжнародних миротворців. ЄС, НАТО, ООН, ОБСЄ – всі ці міжнародні організації могли б зарадити Грузії на етапі боротьби з причинами конфліктів, а наразі ж Грузії доведеться боротися з наслідками за допомогою російських миротворців. А останнє є спробою поєднання непоєднуваного. «План миру» на цьому тлі може видаватися формальною відпискою Заходу, яка хоч і наснажена добрими намірами, але є маніфестацією його традиційної бездіяльності в справі врегулювання заморожених конфліктів на Кавказі.

Водночас присутність хоч якогось миротворчого контингенту в Осетії та в Горі є нагальною з огляду на оприлюднені міжнародною правозахисною організацією Human Rights Watch тривожні повідомлення про мародерство й погроми в Горі, а також переслідування етнічних грузин осетинами, про перешкоджання виїзду грузин із Горі та його околиць. Human Rights Watch подає свідчення мешканців Горі й навколишніх грузинських сіл про те, як їм доводиться переховуватися в лісах і безлюдних місцинах, щоб уберегтися від люті осетинських ополченців.

Пункт номер шість

Крім того, у Договорі про припинення вогню між Грузією та Росією є ще один важливий пункт – пункт номер шість про початок обговорення на міжнародному рівні майбутнього статусу Абхазії та Південної Осетії. Світові інформагентства передавали, що щодо цього пункту в підписантів виникло непорозуміння. Франко-російське формулювання про «перегляд статусу невизнаних республік» за настійливою вимогою грузинського президента було замінено на менш претензійне й розмите «міжнародне обговорення». У Договорі ані слова не мовлено про можливість проведення в невизнаних республіках референдумів із метою з’ясування думки населення щодо майбутнього статусу республік. Звісно, легітимний референдум мав би проводитися за участі біженців із цих регіонів, а це переважно грузини, які, скажімо, в Абхазії до виникнення конфлікту на початку 90-х складали понад половину населення. Такі легітимні, законні референдуми могли б мати революційних характер – і саме тому про них ані слова не йдеться в схваленому Кремлем плані дій.

Ще одна зброя – паніка і страх

Тим часом минулої суботи було підірвано залізничний міст біля грузинського міста Каспі, розташованого за 45 кілометрів від Тбілісі. Через цей міст проходить залізнична гілка, яка з’єднує Горі з Тбілісі, через цей інцидент також припинено залізничне сполучення між Єреваном і Батумі. Як наслідок, у Тбілісі ширяться чутки про можливу продовольчу кризу, оскільки залізницею до грузинської столиці надходила частина продовольства. У цей же час підпалено ліси в районі Боржомі, під загрозою знаменитий Боржомський заповідник. За даними агентства ООН у справах біженців, кількість переміщених унаслідок російсько-грузинського конфлікту осіб досягла 88 тисяч, близько 60 тисяч із них перебувають у Тбілісі. Паніка, страх і розпач серед мирного населення є не менш дієвою зброєю під час війни, ніж танки, артилерія чи ракетний комплекс «Град».

Фото  EPA

У цьому конфлікті важко визначити, хто й за що винен. Російська масована, безпринципна державна пропаганда, з одного боку, та грузинський неконтрольований шок, з іншого, витворили посудомлене інформаційне середовище. Проте й за таких умов очевидно, що в справі врегулювання конфлікту поки що роль «будівничих миру» відведена тим, хто по-варварськи його знищував і далі знищує. Тому залучення незаангажованого міжнародного миротворчого контингенту є гранично важливим для мирного прогресу в Грузії. Очевидно, що в інтересах росіян якнайдовше затриматися на території Грузії аж до того, щоб тим чи іншим чином змінити проамериканського президента на персону, лояльну до Кремля. Отож росіяни мають бути не проти довгих проводів самих себе із сонячної Грузії.