Це також місто, в якому збереглися старі затишні вулички і провулки. А на підвіконнях, у численних сквериках і просто посеред вулиці в ньому спокійно ростуть і квітнуть численні квіти і мініатюрні кущики з міні-трояндами.

Тернопільське озеро.

Щодо наявності майже 60 храмів у триста-тисячному місті, тернопільчани не без гумору пояснюють: «У справжнього галичанина мають бути Шевченків «Кобзар», портрет Франка і капличка на городі».

Церква Різдва Христового.

У Тернополі, до речі, капличок також вистачає, а храми дивують розмаїттям – і конфесійним, і архітектурним, тому що якщо над озером височить типовий середньовічний храм, що у ньому, схоже, ще хрестоносці складали молитви, - недалеко у житловому масиві будується сучасна церква з янголом на куполі. На новому житловому масиві в одному з великих дворів добудовується францисканський монастир, а на стінах відреставрованого Кафедрального собору УГКЦ перебувають у вигляді Апостолів і святих почесні тернопільчани.

Собор Віри, Надії та Любові.

Щодо банків, ситуація зрозуміла: кожен четвертий мешканець Тернополя та області – заробітчанин. Кошти родині пересилає банківськими переводами, тож усілякі «Укрсіббанк», «Ernste Bank», «SwedBank» й десятки інших відкрили свої представництва у Тернополі. Ідеш центром, милуєшся красивим доглянутим будинком кінця ХІХ – початку ХХ століття, а погляд опустиш – на першому поверсі представництво банку. А поруч з банком – обов’язково розташована кав’ярня або магазин... «Щоби гроші далеко від прилавку не ніс», - кажуть люди. Один з пейзажів вразив: навпроти мужнього вигляду будинку – представництва Національного банку України розташовано збройний магазин, двері у двері до магазину салон краси. Хто його знає: чи не сюжет для детективу, коли напад на НБУ здійснюється зі зброярні, а щоб замаскуватись, злочинці використовують можливості салону краси? Як на мене, мальовничо...

Парк на бульварі Шевченка.

Не менш мальовничі береги великого рукотворного тернопільського озера, яке схоже за розміром на Київське море. Озеро розташоване посеред парку, що спокійненько за новими житловими кварталами перетворюється на лісовий масив. У парку – і ресторанчики, і спортивні майданчики, і залишки міської фортеці (нині у будинку, що зберігся, є спортивна школа), і згаданий вище «лицарський» храм.

В озері ловиться риба, а для прихильників несподіванок – пляшки, поліетиленові пакети, старі газети тощо. Місцева флора не здатна перетравити ці жахіття – озеро на очах забруднюється. Місцева влада регулярно розробляє плани по його порятунку, закликає дбати природу – але реально почистити озеро поки що ніхто не спромігся.

На жаль, не спромоглися поки що місцеві власті і бізнес-структури спільно провести реставрацію історичного центру Тернополя. Звичайно ж, у місцевому бюджеті важко знайти кошти для ремонту і підтримки у належному стані і особняків кайзерівської доби, і кварталів, де мешкали заможні поляки та українці, і казарм доби Першої світової війни. За логікою, притаманною Європі, до благородної справи поліпшення міста долучаються приватні структури, і чомусь мені здається, що за наявних бажань та аналітичних викладок (щодо стану історичних будівель) бізнес допоміг би. Бо бізнесу вигідно, щоб в оновлений затишний Тернопіль приїздили туристи, залишаючи тут кошти після відвідин ресторанчиків і кав’ярень, що належать тому таки місцевому бізнесу.

Знайти готель у Тернополі проблематично.

Але тут ще одна проблема виникає, суто туристична – немає у Тернополі готелів, ті два, що лишилися «з Совєтів», розмістити великі туристичні групи не зможуть, а приватні готельчики у місті і вздовж трас розраховані хіба що на 15 – 20 осіб. Ці відомості я отримала від пані Лідії Королюк, яка спромоглася відкрити туристичну фірму і пробує розвивати туризм у Тернополі і в області.

Вид на вулицю Сагайдачного та Катедральний собор.

Насправді, якщо ви маєте де зупинитись, мандри до Тернополя та Тернопільщині – це чудова змога побачити, почути, поласувати краєвидами і гастрономічними «родзинками», що плекались століттями, що намагаються залишитись у стані буття за нинішнього непевного і нелегкого часу. Але – як стверджують галичани, «часи не бувають легкими чи складними, добрими чи поганими, бо то ми їх здійснюємо».

Нічне місто.

фото: irp.te.ua