У понеділок, 18 серпня, президент Пакистану Первез Мушарраф в ефірі національного телебачення оголосив про свою добровільну відставку з президентської посади.

Загроза імпічменту

Це він зробив у відповідь на тиск із боку правлячої урядової коаліції в складі двох політичних сил – Пакистанської народної партії, очолюваної Азіфом Алі Зардарі, чоловіком убитої в грудні 2007 року Беназір Бхутто, та Пакистанської мусульманської Ліги (N), очолюваної екс-прем’єр-міністром Навазом Шаріфом. Ці політичні сили прийшли до влади за результатами парламентських виборів у лютому цього року. Президент Мушарраф зіткнувся з потребою співпрацювати з опозиційними до нього політичними силами. Очевидно, ця співпраця таки не склалася, урядові сили висунули в бік президента ряд звинувачень, зокрема йшлося про порушення ним Конституції та наступ на судову гілку влади. Перед загрозою імпічменту Мушарраф прийняв рішення великодушно відступити першим. У своїй прощальній промові на пакистанському ТБ він наголосив: «Тепер не час для індивідуальної бравади. Для мене завжди на першому місці був Пакистан, так є і нині, і так буде завжди».

Мушарраф пішов – що далі?

Reuters та BBC синхронно передали повідомлення про бурхливо-радісну реакцію пакистанців на відставку Мушаррафа. Пакистан втомився від виснажливого політичного протистояння, високої інфляції, провокацій та терактів ісламістських радикалів, американського патронажу – й тому відставка Мушаррафа сприймається як знакова подія, після якої хронічні проблеми повинні почати вирішуватися. І в той час як люди веселяться на вулицях пакистанських міст, наснажені вірою у зміни на краще, урядові сили повинні домовлятися про кандидатуру нового президента, який неодмінно має стати антиподом авторитарного й жорсткого в своїх діях військовика Мушаррафа. Серед можливих наступників генерала називають сестру Азіфа Зардарі - Фаріал Талпур. Варто зауважити, що президент країни в Пакистані обирається двопалатним парламентом. Ймовірно домовитися політичним союзникам буде не просто. Вже з перших годин свободи від Мушаррафа правлячі партії розійшлися в своїх позиціях щодо відповідальності генерала: Наваз Шаріф затято вимагає притягнення екс-президента до відповідальності, а лідери Пакистанської народної партії вважають, що це лише посилюватиме політичний неспокій, а натомість прийшов час зайнятися конструктивними справами.

Дев’ять президентських років Мушаррафа

Генерал Мушарраф прийшов до влади в жовтні 1999 року за допомогою безкровного військового перевороту. Впродовж дев’яти років свого правління Первез Мушарраф незмінно мав дві ключові точки опори – армію та підтримку США й Великобританії. Такого опертя було достатньо для того, щоб вистояти посеред численних політичних бур і землетрусів, які припали на президентську кар’єру Мушаррафа. Після трагедії 11 вересня 2001 року Пакистан увійшов до антитерористичної коаліції. Коментуючи відставку генерала, Кондоліза Райс не забула згадати його заслуги в боротьбі проти спільного ворога, давши йому високу оцінку «як одному з найпослідовніших партнерів США у війні проти тероризму та екстремізму». Водночас держсекретар США запевнила, що її країна поважає волю демократично обраного уряду Пакистану й гарантує йому свою подальшу підтримку в справі модернізації країни та подолання економічної кризи. Отож якщо комусь могло привидітися, що Мушарраф незамінна фігура на пакистанському політичному небосхилі, то це не так. І американський держсекретар це засвідчила своєю заявою.

Пакистанці раді, що Мушарраф пішов. Фото EPA

Коли говорять про роки правління Мушаррафа, то в основному згадують про загострення пакистано-індійського протистояння аж до загрози повномасштабної війни в 2001 році, про кризу жовтня-листопада 2007 року, коли Верховний Суд Пакистану відмовився визнавати легітимними перевибори Мушаррафа й останній самочинно звільнив суддів, про вбивство лідерки опозиційної Пакистанської народної партії Беназір Бхутто напередодні парламентських виборів у грудні 2007 року.

Цей список трагедій, криз і протистоянь варто доповнити ще одним феноменом – проголошенням у лютому 2006 року талібами Ісламської Держави Вазірістан на північно-західних територіях Пакистану поблизу кордону з Афганістаном. Ці території, заселені переважно пуштунськими племенами й виведені з-під контролю законної влади Пакистану, перетворилися на джерело перманентних безпекових загроз, сепаратизму й тероризму. У 2007-2008 пакистанська влада здійснювала широкомасштабні військові операції проти талібів, названі Вазірістанською війною, однак проблема залишається невирішеною, і територія Пакистану й далі може відігравати роль плацдарму для радикально-ісламістського руху Талібан, витісненого з Афганістану. Всі ці проблеми й загрози залишаються у спадок новій пакистанській владі, яка, наголошуючи на своїх інтенціях до демократичних цінностей та інституцій, очевидно, підтримуватиме й далі тісні партнерські відносини з США. А для Мушаррафа прийшов час збирати розкидане рясно за дев’ять років президентського правління каміння, під вагою якого не просто встояти.