Небагато знайдеться тих, хто здатен зі щирим ентузіазмом годинами блукати музейними залами: оглядати, захоплюватись, дивуватись. І справа тут зовсім не в тому, що музеєфілів в Україні все менше. І навіть не в тому, що цікаві виставки відкривають далеко не щодня.

Український музикант, а заразом – новоявлений мистецький куратор Павло Гудімов знає причину. На його думку, нудно в музеї стає через його структурованість. Картини, скульптура, інші твори мистецтва виставляють за давно вигаданою схемою, яка не змінюється ось уже протягом століть. Згідно з нею, разом експонують картини одного художника чи одного періоду, плакати одного режиму, скульптуру одного канону…

Між тим, сучасне мистецтво залучає такі артефакти, які не підходять під усталені рамки. За словами Гудімова, за таких умов «під бульдозер потрапляє багато речей, які не підпадають під жодну класифікацію».

До того ж, якщо думати у першу чергу про послідовність жанрів, стилів та імен, то такий підхід виключає зацікавленість темою: «Коли втрачається тема – втрачається жива зацікавленість у предметі. Музей стає більше схожим на сховище, ніж на «храм мистецтва», – переконані у «Я-Галерея».

З такими думками Павло Гудімов обійшов не один європейський музей. І зауважив – тут освоюється нова система експонування. Дизайнерські крісла показують поряд із радянською графікою, полотна абстрактного експресіонізму – коло народного мистецтва. «Останньою краплею стала цьогорічна виставка Traces du Sacre в паризькому мистецькому центрі Pompidou, – ділиться Гудімов, – австрійський пейзажний живопис тут чудово почувався біля робіт Деміена Херста, а відео з перформенсу Марії Абрамович – із графікою Бакста».

Суб’єктивний мистецький тоталітаризм

Ось так і виникла ідея «Суміші» – нової виставки, яка проходить в «Я-Галерея». Експонати підбирав сам Гудімов, теми, за якими їх об’єднано, визначав також він. У результаті, вийшов такий собі суб’єктивний мистецький тоталітаризм. Втім, ніхто не заважає глядачеві самостійно погрупувати та встановити зв’язки між виставленими тут артефактами.

Одна зі складових «Суміші»: обкладинки журналу «СССР на стройке», 1930-31 рр.

А це – пластмасовий радянський коник на мотузку, картини сучасних українських художників, обкладинки до платівок виробництва Енді Ворхола, картина Теодора Приймака, банкноти, розроблені Альфонсом Мухою та Георгієм Нарбутом, українська дерев’яна скульптура ХІХ ст., німецька листівка та багато іншого.

Все це добро куратор розподілив за кількома темами: «Влада», «Гроші», «Дитинство», «Матеріал, фактура, руйнація». Вийшло цікаво і не без іронії. Йдеш галереєю і ловиш себе на думці, що тут як удома: багато всього рідного з усіх часів та місцевостей.

І справді – багато з експонатів «Суміші» зберігаються безпосередньо в помешканні Гудімова. Інші – в офісі. А ще якась частка (зокрема, серія «Гроші» Олега Тістола) – власність його друзів. «Оця радянська іграшка – пластмасовий коник – довго стояла в мене в офісі. Одні з тих, хто приходять до мене, згадують, що в них були такі ж, інші – лише мріяли про такого коника. Це ж просто квінтесенція дитинства радянської епохи! Він нікого не залишає байдужим! А в мистецтві це головне – емоція!» – поділився Гудімов під час майстер-класу, присвяченому куруванню виставками сучасного мистецтва.

Коник. Пластмасова іграшка. 1970-ті рр.

Ось так одна по одній підбирались речі, які, на суб’єктивну думку куратора, можна поєднати. Поєднувальним елементом виступає як визначена тема, так і, скажімо, окрема емоція. «Погляньте на цю німецьку повоєнну листівку, – проводить екскурсію Гудімов, – дівчинка із вампірським виразом обличчя стискає в руках іграшкового кролика. Подібна «ядовитість» проступає і в картинах Влади Ралко – тому вони поряд».

Поштова листівка. Німеччина, 1960-ті рр.

Влада Ралко. Із серії «Шкільна цигейка», 2003.

Поряд на стіні – твори двох сучасників та майже земляків: зірки світового поп-арту Енді Ворхола (обкладинка до платівки Emotions In Motion Біллі Скваєра) та народного художника Теодора Приймака («Портрет хлопчика»). На іншій стіні – карбованці та гривні, створені видатним українським графіком Георгієм Нарбутом, і ще чеські гроші, «намальовані» славетним Альфонсом Мухою.

Платівка Emotions In Motion, 1982. Обкладинка Енді Ворхола.

100 карбованців. УНР. Автор - Григорій Нарбут, 1918 р.

А ще – поміж радянськими плакатами, сучасними полотнами та раритетними обкладинками журналу «СССР на стройке» – зразки народної дерев’яної скульптури та ікони на металі. «Народне мистецтво – найактуальніше з усього, що може бути. Думаю, що ми лише починаємо відкривати його потенціал для сучасного мистецтва», – переконаний Гудімов. До слова, на вересневому антикварному салоні в «Українському домі» він виступає куратором відділу народної скульптури.

Фігури з вертепу. Розпис по металу. Західна Україна, ХІХ ст.

Янгол. Народна дерев'яна скульптура, Західна Україна, кін. ХІХ ст.

Оглядаючи виставку в «Я-Галерея», спадає на думку, що Павло Гудімов має повне право на орден Почесного змішувача від мистецтва. І доволі сміливої людини. Адже власні суміші існують у кожного, і річ це дуже інтимна.

«Суміш» по-гудімовськи «Я-Галерея» представляє на вул. Волоській, 55/57 до 30 серпня.

Свідок Ієгови. Плакат. СРСР.

Теодор Приймак. «Портрет хлопчика». 1960-ті рр.

Тарас Скрентович. «Червона площа», 2005.

Фото: Ольга Куровець